Життя. Далі буде: Правильний ритм серця
Коли все найстрашніше позаду, можна сміливо озиратися назад.
Для сім‘ї Медведюк з села Ратного, що на Волині, мабуть, одним з найважчих був той самий операційний день - 1 листопада 2019 року, коли в інституті серцево-судинної хірургії імені Амосова Христині хірургічним шляхом усунули ваду серця. І хоча для дівчинки це операція була другою за рахунком, серце мами Оксани Володимирівни в той день схвильовано відбивало такт за тактом: Як все пройде?
Перед початком операції до мами вийшов хірург Ігор Дітковський і сказав, що отвір в серцевій перегородці майже наполовину більше, ніж показувало УЗД, края його нерівні, знадобиться найбільший оклюдер - спеціальний пристрій, який «латає» серце. Оксана Володимирівна занепокоїлась ще більше, але у всьому поклалася на лікаря і ... залишилася чекати. Час тягнувся нестерпно довго, але вже через годину, лікарі дозволили Оксані Володимирівні зайти до Христини, донька потроху відходила від наркозу. А ще через три дні їх виписали з лікарні додому: установка оклюдеру вважається щадною процедурою і, на думку лікарів, не вимагає тривалого перебування в стаціонарі.
Зараз Христина пройшла всі необхідні обстеження в клініці Амосова та інституті дитячої кардіології та кардіохірургії, і всі лікарі підтвердили, що причин для занепокоєння немає: серце дівчинки працює нормально, кров проходить через оклюдер, отвір надійно закрито, і напади хвороби більше не повторяться. Оксана Володимирівна говорить, що Христина ніколи не виявляла свого хвилювання, ніколи не говорила: не хочу, не буду цього робити, терпляче ставилася до всіх відвідувань лікарів. Хоча всередині, звичайно ж, дуже переживала.
Тепер, коли оклюдер тільки приживається (він повинен обрости природними клітинами), у Христини є кілька обмежень, і досить несподіваних. Наприклад, їй на час заборонили співати!
Оксана Володимирівна говорить: «Перші три місяці сказали поберегтися, не напружуватися. Але зараз вона вже знову співає в шкільному хорі, потроху допомагає по дому, але великого навантаження ми їй не даємо, бо попереду ще одна планова операція. Особливо переживала бабуся, вона і портфель їй спочатку в школу носила, бо дуже важкий портфель, дев‘ятий клас, підручників багато, книжки важкі, і всі ми переживали, щоб не змістити оклюдер. А назад портфель носили хлопчики-однокласники. Але, тепер Христина проявила самостійність, сказала, що все буде робити сама...».
Але повністю повернутися до звичайного життя поки не виходить: наприклад, довелося відмовитися від уроків фізкультури, проте Христина і їм знайшла чудову заміну - стала грати в шахи і робить це так успішно, що вже збирається на змагання.
А ще Христина не розлучається з навушниками і плеєром, вона великий меломан, і музика приносить їй величезне задоволення. Дівчинка насправді неймовірно любить життя і хоче насолоджуватися усіма її фарбами. Вона так і каже: «Я хочу робити все, що мені подобається. Йти до своїх цілей крок за кроком. Хочу стати лікарем. Колись мріяла стати стоматологом, педіатром, тепер - кардіохірургом, рятувати дітей. Хочу, щоб мене оточували вірні друзі, і щоб усі навколо були здорові».
Мама Христини, Оксана Володимирівна, щиро вдячна Уфонду і всім людям, хто не залишився байдужим до долі її доньки: «Я хочу подякувати фонду. Сталося так, що нас спіткала біда, але в цьому є і хороша сторона. Ми змогли познайомитися з командою фонду, з Романом Бєценко. Ви робите добру справу, допомагаєте людям вирішувати їх проблеми, рятуєте дітей. Допомагаєте такими великими сумами. Це дуже добра справа, і ми дякуємо вам від імені всієї нашої родини».
Автор Ніна Філатова
Фото з особистого архіву
Читайте також: Життя. Далі буде: Випрямлення характеру
Для сім‘ї Медведюк з села Ратного, що на Волині, мабуть, одним з найважчих був той самий операційний день - 1 листопада 2019 року, коли в інституті серцево-судинної хірургії імені Амосова Христині хірургічним шляхом усунули ваду серця. І хоча для дівчинки це операція була другою за рахунком, серце мами Оксани Володимирівни в той день схвильовано відбивало такт за тактом: Як все пройде?
Перед початком операції до мами вийшов хірург Ігор Дітковський і сказав, що отвір в серцевій перегородці майже наполовину більше, ніж показувало УЗД, края його нерівні, знадобиться найбільший оклюдер - спеціальний пристрій, який «латає» серце. Оксана Володимирівна занепокоїлась ще більше, але у всьому поклалася на лікаря і ... залишилася чекати. Час тягнувся нестерпно довго, але вже через годину, лікарі дозволили Оксані Володимирівні зайти до Христини, донька потроху відходила від наркозу. А ще через три дні їх виписали з лікарні додому: установка оклюдеру вважається щадною процедурою і, на думку лікарів, не вимагає тривалого перебування в стаціонарі.
Зараз Христина пройшла всі необхідні обстеження в клініці Амосова та інституті дитячої кардіології та кардіохірургії, і всі лікарі підтвердили, що причин для занепокоєння немає: серце дівчинки працює нормально, кров проходить через оклюдер, отвір надійно закрито, і напади хвороби більше не повторяться. Оксана Володимирівна говорить, що Христина ніколи не виявляла свого хвилювання, ніколи не говорила: не хочу, не буду цього робити, терпляче ставилася до всіх відвідувань лікарів. Хоча всередині, звичайно ж, дуже переживала. Тепер, коли оклюдер тільки приживається (він повинен обрости природними клітинами), у Христини є кілька обмежень, і досить несподіваних. Наприклад, їй на час заборонили співати!
Оксана Володимирівна говорить: «Перші три місяці сказали поберегтися, не напружуватися. Але зараз вона вже знову співає в шкільному хорі, потроху допомагає по дому, але великого навантаження ми їй не даємо, бо попереду ще одна планова операція. Особливо переживала бабуся, вона і портфель їй спочатку в школу носила, бо дуже важкий портфель, дев‘ятий клас, підручників багато, книжки важкі, і всі ми переживали, щоб не змістити оклюдер. А назад портфель носили хлопчики-однокласники. Але, тепер Христина проявила самостійність, сказала, що все буде робити сама...».
Але повністю повернутися до звичайного життя поки не виходить: наприклад, довелося відмовитися від уроків фізкультури, проте Христина і їм знайшла чудову заміну - стала грати в шахи і робить це так успішно, що вже збирається на змагання.
А ще Христина не розлучається з навушниками і плеєром, вона великий меломан, і музика приносить їй величезне задоволення. Дівчинка насправді неймовірно любить життя і хоче насолоджуватися усіма її фарбами. Вона так і каже: «Я хочу робити все, що мені подобається. Йти до своїх цілей крок за кроком. Хочу стати лікарем. Колись мріяла стати стоматологом, педіатром, тепер - кардіохірургом, рятувати дітей. Хочу, щоб мене оточували вірні друзі, і щоб усі навколо були здорові».
Мама Христини, Оксана Володимирівна, щиро вдячна Уфонду і всім людям, хто не залишився байдужим до долі її доньки: «Я хочу подякувати фонду. Сталося так, що нас спіткала біда, але в цьому є і хороша сторона. Ми змогли познайомитися з командою фонду, з Романом Бєценко. Ви робите добру справу, допомагаєте людям вирішувати їх проблеми, рятуєте дітей. Допомагаєте такими великими сумами. Це дуже добра справа, і ми дякуємо вам від імені всієї нашої родини».
Автор Ніна Філатова
Фото з особистого архіву
Читайте також: Життя. Далі буде: Випрямлення характеру