Чому українці стають донорами крові: 5 історій людей, які діляться своєю кров’ю з іншими
Якщо ви хоч раз ловили себе на думці, що хотіли би стати для когось донором – це точно знак. Ми зібрали 5 історій від людей, вчинки яких можуть вас надихнути нарешті це зробити. Спойлер – це не боляче і навіть викликає залежність! А ще пам’ятайте, що допомагати іншим та рятувати життя під силу кожному.
Іван, 32 роки, Київ.
Працює в Управлінні патрульної поліції Києва, захоплюється риболовлею.
Вперше я здавав кров після народження моєї дитини в 2011 році. Дружині в пологовому будинку кололи резус-антіглобулін, натомість потрібна була кров від кількох донорів, серед яких і я був. Незабаром після народження сина ми з дружиною по телевізору побачили соціальний ролик про донорство. Напевно, він став наче поштовхом для нас, і ми вирішили спробувати себе в ролі донорів. Наразі ми з дружиною є активними донорами "Охматдиту", і особисто у мене на рахунку 34 здачі тромбоцитів. Крім того, я намагаюся пропагувати донорство в соцмережах, серед своїх друзів та колег. Для тих, хто тільки планує стати донором, раджу не боятися цієї процедури. По-перше, ви завжди будете знати про стан свого здоров’я, оскільки при здачі крові та її компонентів роблять розгорнуті аналізи. По-друге, це не страшно і безпечно, тому що всі системи для забору крові одноразові. Я сам вперше трохи хвилювався, тому що не знав, що це за процедура і як я її перенесу, і тому можу зрозуміти хвилювання інших. Але вважаю, що донорство – це дуже важливо, бо відповідних донорів знайти складно. Та часто їх просто катастрофічно не вистачає, і тоді час людського життя йде не на дні, а на години!
Ірина, 24 роки, Київ
Перекладачка художньої літератури.
Я постійний донор з 18 років, але мала перерви через деякі тимчасові протипоказання. Мріяла про донорство з 15 років, дуже хотілося рятувати чиєсь життя і допомагати, бо кілька разів моїм друзям та знайомим також була потрібна кров, і їм допомогали донори. Тому щойно мені виповнилося 18, я відразу вперше стала донором.
Вперше мені було страшно, бо я дуже боялась уколів та болю. Це все з дитинства, коли здати кров з пальця було і нервово, і боляче, і неприємно. Я хвилювалася, поки заповнювала анкету, поки говорила з лікарем, але процедура була геть не болюча, і з кожною краплиною крові, якою я ділилася, я відчувала все більшу втіху, що це зможе врятувати життя комусь.
Тим, хто хоче спробувати себе в якості донора, то дуже раджу це робити, якщо немає абсолютних протипоказань. Це затягує!
Іноді друзі називають мене "донорським наркоманом", бо я ретельно відслідковую, коли мені знову можна буде здати кров.
Вважаю, що донорство – це корисно, бо ви дізнаєтеся і свою групу крові, і рівень гемоглобіну, і якісь поради щодо здоров‘я. Крім того, це шанс хоч трохи зробити цей світ кращим.
Олександр, 36 років, Київ
Працює у поліції, захоплюється підводним полюванням.
Я маю посвідчення донора, здаю кров десь з 2008 року. Якось одного разу колега по роботі сказала, що її матері терміново потрібна кров, і усі з нашого відділу поїхали здавати кров. Першого колегу не допустили, бо він був іноземцем, ще трьом відмовили, тому що хворіли на Боткіна, в когось був низький гемоглобін. В результаті залишилось три людини разом зі мною, і ми здали більше за норму. Це був мій перший досвід донорства. Після цього ми вирішили підкріпитися – нам дали талони на їжу (тоді ще давали). І за столом почали говорити про донорство і про те, що навіть якщо знайшлась людина, яка має бажання здати кров, то це ще не факт, що вона зможе бути донором.
Тоді я зрозумів, що донори – це люди, які дуже потрібні іншим. Після цього я став постійно здавати кров в основному в дитячій лікарні ОХМАТДИТ.
Якщо ви себе добре почуваєте, маєте можливість здавати кров, то робіть це, бо ви рятуєте людське життя!
Євген, 29 років, Запоріжжя
Працює залізничником, захоплюється музикою, фотографією та подорожами.
Я є донором з 2011 року, в основному здаю плазму. Вперше став донором, коли колега прохав здати кров для свого родича перед оперативним втручанням. До того ж, для більшості робітників, що працюють позмінно, донорство є чи не єдиним способом отримати відпустку, крім щорічної.
Взагалі коли займаєшся донорством постійно, то обов‘язково замислюєшся над відповідальністю, яку несеш перед реципієнтом, і краще слідкуєш за своїм здоров‘ям. У такий спосіб донорство ніби тримає у тонусі, а також зміцнює імунітет.
Коли вперше здавав кров, було трохи лячно. Але мої побоювання щодо болючості процедури чи втрати свідомості під час неї не справдились. Цікаво, що донорство привчає організм у разі надзвичайної ситуації легше переносити втрату крові. Якщо ви хочете стати донором, то слідкуйте за своїм раціоном і виконуйте рекомендації лікарів перед процедурою, це допоможе уникнути неприємних ситуацій. І завжди кажіть правдиву інформацію про своє здоров’я – пам‘ятайте про людину, яка потребує вашої допомоги, як і те, що її життя зараз і без того може висіти над прірвою.
Настя, 22 роки, Тернопіль
Працює психологом з дітьми з аутизмом, займається правозахистом.
Стала доноркою крові менше місяця тому, хоча хотіла це зробити останні декілька років, і ось нарешті вдалось. Я давно думала про те, що в мене є багато ресурсів, якими я можу ділитися з іншими – я не маю багато зайвого часу і тим паче не маю зайвих грошей, але завжди залишається щось, чим я можу допомогти. Наприклад, втрата 450 мл крові ніяк не вплине на мій організм, а комусь може врятувати життя. Це те, що може зробити кожен з нас, не особливо напружуватися при цьому. Хоча зрештою, мені довелось добряче попотіти.
Мій перший (і другий, і третій) досвід донорства був невдалим. Спершу, я була неповнолітня, потім важила надто мало, згодом проявилась сезонна алергія та інші проблеми зі здоров‘ям, які жити особливо не заважають, але для донорства не підходять. Тому коли прийшла в київський Центр крові, дуже переживала, що знову відмовлять. І ось у мене взяли кров, і я почувалась страшенно щасливою: нарешті, я змогла, моє здоров‘я ідеальне для цього! Це був своєрідний челендж для мене: набрати здорову вагу, не робити татуювань і пірсингів протягом року, долікувати всі болячки, на які ніколи немає часу і ресурсів.
Тим, хто задумується над донорством, раджу подивитися на ситуацію не лише з ракурсу допомоги іншим. Зрештою, поки я готувалась до донорства (роками!), зрозуміла, що допомагаю в першу чергу собі. Ще ніколи я не мала стільки мотивації – зовнішньої, у вигляді відповідальності перед іншими, із чітким медичним контролем всіх показників здоров‘я – щоб цілеспрямовано займатися собою. Плюс до всього, це дійсно зручний спосіб контролювати стан здоров‘я і безкоштовно перевіритись на різні захворювання. Я зрозуміла, що, попри втрату крові, насправді нічого не втратила, а скоріше здобула – і впевнена, що кожен, віддаючи частинку свого ресурсу іншому, також здобуває, а не втрачає. Це неймовірне відчуття – знати, що декілька хвилин твого часу з трубкою в руці рятують життя і здоров‘я декільком незнайомим людям. Ми всі заслуговуємо на можливість отримати щиру допомогу від когось просто так, і всі маємо можливість надати комусь таку допомогу.
Давайте пам‘ятати: крапля крові - це крапля життя! Можна захоплюватися людьми, які регулярно здають кров. Можна так само як вони рятувати життя! Можна закликати інших, наважитися на цей подвиг. Багато людських життів залежать від наших вчинків, нашої самопожертви, гуманізму, милосердя і, може бути, саме Ви - та сама людина, яка здатна врятувати чиєсь життя. Для цього не треба бути героєм або володіти спеціальними здібностями, досить бути просто Людиною. Давайте творити добро разом!
Автор Ірина Іванченко
Читайте також: Нові відкриття: Т-лімфоцити які вбивають клітини раку
Іван, 32 роки, Київ.
Працює в Управлінні патрульної поліції Києва, захоплюється риболовлею.
Вперше я здавав кров після народження моєї дитини в 2011 році. Дружині в пологовому будинку кололи резус-антіглобулін, натомість потрібна була кров від кількох донорів, серед яких і я був. Незабаром після народження сина ми з дружиною по телевізору побачили соціальний ролик про донорство. Напевно, він став наче поштовхом для нас, і ми вирішили спробувати себе в ролі донорів. Наразі ми з дружиною є активними донорами "Охматдиту", і особисто у мене на рахунку 34 здачі тромбоцитів. Крім того, я намагаюся пропагувати донорство в соцмережах, серед своїх друзів та колег. Для тих, хто тільки планує стати донором, раджу не боятися цієї процедури. По-перше, ви завжди будете знати про стан свого здоров’я, оскільки при здачі крові та її компонентів роблять розгорнуті аналізи. По-друге, це не страшно і безпечно, тому що всі системи для забору крові одноразові. Я сам вперше трохи хвилювався, тому що не знав, що це за процедура і як я її перенесу, і тому можу зрозуміти хвилювання інших. Але вважаю, що донорство – це дуже важливо, бо відповідних донорів знайти складно. Та часто їх просто катастрофічно не вистачає, і тоді час людського життя йде не на дні, а на години!
Ірина, 24 роки, Київ Перекладачка художньої літератури.
Я постійний донор з 18 років, але мала перерви через деякі тимчасові протипоказання. Мріяла про донорство з 15 років, дуже хотілося рятувати чиєсь життя і допомагати, бо кілька разів моїм друзям та знайомим також була потрібна кров, і їм допомогали донори. Тому щойно мені виповнилося 18, я відразу вперше стала донором.
Вперше мені було страшно, бо я дуже боялась уколів та болю. Це все з дитинства, коли здати кров з пальця було і нервово, і боляче, і неприємно. Я хвилювалася, поки заповнювала анкету, поки говорила з лікарем, але процедура була геть не болюча, і з кожною краплиною крові, якою я ділилася, я відчувала все більшу втіху, що це зможе врятувати життя комусь.
Тим, хто хоче спробувати себе в якості донора, то дуже раджу це робити, якщо немає абсолютних протипоказань. Це затягує!
Іноді друзі називають мене "донорським наркоманом", бо я ретельно відслідковую, коли мені знову можна буде здати кров.
Вважаю, що донорство – це корисно, бо ви дізнаєтеся і свою групу крові, і рівень гемоглобіну, і якісь поради щодо здоров‘я. Крім того, це шанс хоч трохи зробити цей світ кращим.
Олександр, 36 років, Київ
Працює у поліції, захоплюється підводним полюванням.
Я маю посвідчення донора, здаю кров десь з 2008 року. Якось одного разу колега по роботі сказала, що її матері терміново потрібна кров, і усі з нашого відділу поїхали здавати кров. Першого колегу не допустили, бо він був іноземцем, ще трьом відмовили, тому що хворіли на Боткіна, в когось був низький гемоглобін. В результаті залишилось три людини разом зі мною, і ми здали більше за норму. Це був мій перший досвід донорства. Після цього ми вирішили підкріпитися – нам дали талони на їжу (тоді ще давали). І за столом почали говорити про донорство і про те, що навіть якщо знайшлась людина, яка має бажання здати кров, то це ще не факт, що вона зможе бути донором.
Тоді я зрозумів, що донори – це люди, які дуже потрібні іншим. Після цього я став постійно здавати кров в основному в дитячій лікарні ОХМАТДИТ.
Якщо ви себе добре почуваєте, маєте можливість здавати кров, то робіть це, бо ви рятуєте людське життя!
Євген, 29 років, Запоріжжя Працює залізничником, захоплюється музикою, фотографією та подорожами.
Я є донором з 2011 року, в основному здаю плазму. Вперше став донором, коли колега прохав здати кров для свого родича перед оперативним втручанням. До того ж, для більшості робітників, що працюють позмінно, донорство є чи не єдиним способом отримати відпустку, крім щорічної.
Взагалі коли займаєшся донорством постійно, то обов‘язково замислюєшся над відповідальністю, яку несеш перед реципієнтом, і краще слідкуєш за своїм здоров‘ям. У такий спосіб донорство ніби тримає у тонусі, а також зміцнює імунітет.
Коли вперше здавав кров, було трохи лячно. Але мої побоювання щодо болючості процедури чи втрати свідомості під час неї не справдились. Цікаво, що донорство привчає організм у разі надзвичайної ситуації легше переносити втрату крові. Якщо ви хочете стати донором, то слідкуйте за своїм раціоном і виконуйте рекомендації лікарів перед процедурою, це допоможе уникнути неприємних ситуацій. І завжди кажіть правдиву інформацію про своє здоров’я – пам‘ятайте про людину, яка потребує вашої допомоги, як і те, що її життя зараз і без того може висіти над прірвою.
Настя, 22 роки, Тернопіль Працює психологом з дітьми з аутизмом, займається правозахистом.
Стала доноркою крові менше місяця тому, хоча хотіла це зробити останні декілька років, і ось нарешті вдалось. Я давно думала про те, що в мене є багато ресурсів, якими я можу ділитися з іншими – я не маю багато зайвого часу і тим паче не маю зайвих грошей, але завжди залишається щось, чим я можу допомогти. Наприклад, втрата 450 мл крові ніяк не вплине на мій організм, а комусь може врятувати життя. Це те, що може зробити кожен з нас, не особливо напружуватися при цьому. Хоча зрештою, мені довелось добряче попотіти.
Мій перший (і другий, і третій) досвід донорства був невдалим. Спершу, я була неповнолітня, потім важила надто мало, згодом проявилась сезонна алергія та інші проблеми зі здоров‘ям, які жити особливо не заважають, але для донорства не підходять. Тому коли прийшла в київський Центр крові, дуже переживала, що знову відмовлять. І ось у мене взяли кров, і я почувалась страшенно щасливою: нарешті, я змогла, моє здоров‘я ідеальне для цього! Це був своєрідний челендж для мене: набрати здорову вагу, не робити татуювань і пірсингів протягом року, долікувати всі болячки, на які ніколи немає часу і ресурсів.
Тим, хто задумується над донорством, раджу подивитися на ситуацію не лише з ракурсу допомоги іншим. Зрештою, поки я готувалась до донорства (роками!), зрозуміла, що допомагаю в першу чергу собі. Ще ніколи я не мала стільки мотивації – зовнішньої, у вигляді відповідальності перед іншими, із чітким медичним контролем всіх показників здоров‘я – щоб цілеспрямовано займатися собою. Плюс до всього, це дійсно зручний спосіб контролювати стан здоров‘я і безкоштовно перевіритись на різні захворювання. Я зрозуміла, що, попри втрату крові, насправді нічого не втратила, а скоріше здобула – і впевнена, що кожен, віддаючи частинку свого ресурсу іншому, також здобуває, а не втрачає. Це неймовірне відчуття – знати, що декілька хвилин твого часу з трубкою в руці рятують життя і здоров‘я декільком незнайомим людям. Ми всі заслуговуємо на можливість отримати щиру допомогу від когось просто так, і всі маємо можливість надати комусь таку допомогу.
Давайте пам‘ятати: крапля крові - це крапля життя! Можна захоплюватися людьми, які регулярно здають кров. Можна так само як вони рятувати життя! Можна закликати інших, наважитися на цей подвиг. Багато людських життів залежать від наших вчинків, нашої самопожертви, гуманізму, милосердя і, може бути, саме Ви - та сама людина, яка здатна врятувати чиєсь життя. Для цього не треба бути героєм або володіти спеціальними здібностями, досить бути просто Людиною. Давайте творити добро разом!Автор Ірина Іванченко
Читайте також: Нові відкриття: Т-лімфоцити які вбивають клітини раку