Держава в допомогу: чи може якісна та сучасна медицина бути безкоштовною
Сучасні медичні технології вимагають значного фінансування й витрат. І часто, ці витрати лягають на плечі звичайних людей. Завдання ж держави - зробити фінансово доступним для громадян, високоспеціалізоване лікування за рахунок нових фінансових інструментів. Про Програму медгарантій та державне фінансування окремих галузей медицини, розповідає в інтерв‘ю Уфонду заступник Міністра фінансів України Роман Єрмоличев.
«Сьогодні держава спрямовує всі зусилля на підвищення фінансування та забезпечення громадян якісними медичними послугами», ‒ Роман Єрмоличев, заступник Міністра фінансів України.
Романе Володимировичу, скажіть, як і в якому обсязі у 2021 році здійснюється державне фінансування компенсації втрати слуху у дітей?
Насамперед, я б хотів звернути увагу на те, що у 2021 році фінансування компенсації втрати слуху було продовжено, адже фактично комплексне розв’язання цієї проблеми було розпочато ще у 2018 році, коли Міністерство фінансів ініціювало опіку над цим напрямом. Ще декілька років тому була велика потреба у цих спеціалізованих медичних послугах, тому що державні кошти на слухопротезування не були передбачені бюджетом, водночас черга на операцію становила близько 400 ‒ 450 осіб. Якщо додати до проблеми відсутності фінансування ще й обґрунтовані медичні рекомендації про необхідність своєчасної компенсації порушення слуху у дітей (наприклад, граничний строк медичного втручання з урахуванням реабілітації дитини та успішної соціальної адаптації ‒ до 5 років)... А отже, ми розуміли, що цю потребу треба вирішувати на державному рівні якомога швидше. Тож це дійсно була ініціатива Мінфіну у 2018 році ‒ виділити кошти та профінансувати потреби всіх, хто на той час перебував у черзі.
Зрозуміло, що не все вдавалося одразу: протягом декількох років ми співпрацювали з Національною академією медичних наук України та Інститутом отоларингології ім. проф. О. С. Коломійченка НАМН України. Майже щотижня представники Мінфіну проводили наради щодо вирішення поточних питань з фаховими спеціалістами галузі, і ось, нарешті, спільними зусиллями ми налагодили цей процес в Україні. Варто відзначити, що в бюджеті 2021 року передбачено 360 млн гривень державних коштів на імплантаційне слухопротезування для дітей та дорослих, які перебувають у черзі.
Тобто програма фінансування покриває також громадян віком від 18 років?
Протягом останніх двох років, фінансування компенсації втрати слуху закривається як стосовно дітей, так і дорослих. Ціна кохлеарних імплантів, що стимулюють електричними імпульсами волокна слухового нерва, є досить високою ‒ один апарат коштує близько 750 тисяч гривень; мовний процесор, який передає імпульси (звуки) безпосередньо на кохлеарний імплант, коштує 285 тисяч гривень. Ми розуміємо, що для людей це непосильні суми, а отже, завдання держави ‒ забезпечити фінансову допомогу своїм громадянам. Тільки у 2021 році було прооперовано 58 дітей і 21 дорослого, а також додатково були видані мовні процесори для системи кохлеарної імплантації 35-ти дітям та 7-ми дорослим. І, якщо говорити про чергу, то наразі вона складається з 56 дітей і 80 дорослих на кохлеарну імплантацію і 41 дитину та 5 дорослих на забезпечення мовними процесорами. Порівнюючи цифри, які були декілька років тому, це вже не 450 осіб. Але тут також треба зауважити, що черга формується не тому, що Мінфін не може забезпечити “миттєве” фінансування слухопротезування для всіх і одразу, а тому, що за медичними показаннями людина в черзі потребує ретельної діагностики. Отже, лікарям потрібно близько пів року, щоб зібрати анамнез, дослідити пацієнта, перевірити, чи приживеться імплант і тільки після цього прооперувати.
Зрозуміло, що благодійні фонди й зараз дотичні до питань слухопротезування. Однак декілька років тому майже весь обсяг фінансування знаходився у зоні відповідальності благодійників і меценатів. Станом на сьогодні ця проблема вирішена Урядом, і наразі благодійні організації можуть більше сконцентруватися на інших напрямах допомоги.
Які зараз перспективи державного фінансування щодо питань кардіології в Україні?
Слід зазначити, що у квітні 2020 року в Україні розпочалось реформування саме вторинної ланки медицини: лікарні вторинної ланки надають більш спеціалізовані послуги, в тому числі в галузі кардіології, і витрати за ці послуги, якщо вони входять до Програми медичних гарантій, ‒ безоплатні для пацієнта. До Програми медичних гарантій долучені комунальні медичні заклади, які покривають потреби медичної допомоги у сфері кардіології в областях.
Окрім того, є також 4 державні заклади кардіологічного профілю Міністерства охорони здоровʼя та Національної академії медичних наук України, а саме: Інститут серця МОЗ України, Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України, Інститут кардіології імені академіка М. Д. Стражеска та Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова НАМН України.
Наприклад, якщо йдеться про такі заклади медичних наук, як: Інститут кардіології імені академіка М. Д. Стражеска та Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова НАМН, ‒ то для них у бюджеті 2021 року передбачено 306 млн гривень, а 130 млн гривень, цьогоріч виділено на оновлення матеріально-технічної бази цих закладів. Якщо говорити про середню вартість послуги, яку надають ці заклади, то вона становить близько 100 тисяч гривень. Наголошую, що ці кошти чітко платить по тарифу вищезазначеним закладам – держава. Уявімо, людина приходить в Інститут ім. М. М. Амосова або Інститут ім. М. Д. Стражеска за направленням (це стандартна процедура в частині медицини), і в такому випадку держава покриває витрати на проведення лікування.
А щодо інших сфер? На які ще напрями поширюється Програма медичних гарантій?
Минулого року рішенням Уряду був затверджений 31 пакет медичної допомоги, в цьому році вже затверджено 35 пакетів НСЗУ. Ці пакети медичної допомоги сформовані за напрямами і передбачають надання первинної, екстреної, спеціалізованої та високоспеціалізованої, паліативної медичної допомоги та медичної реабілітації. Програма медгарантій постійно оновлюється ‒ торік, наприклад, зʼявився окремий пакет із лікування Ковіду. Тобто, завдяки фінансуванню, через Національну службу здоров’я оплачуються конкретні медичні послуги: людина звертається до будь-якого медичного закладу за необхідністю проведення лікування, заклад звітує, і Національна служба здоров’я оплачує медичні послуги за тарифами, що передбачають забезпечення лікування, лікарськими засобами та медичними виробами. Зрозуміло, що поступово Програма буде розширюватися, удосконалюватися, кількість надавачів медичних послуг буде збільшуватися. Адже до Програми медгарантій поступово долучаються також приватні заклади, ФОПи та будуть долучені додаткові державні установи.
Якщо звернутися до цифр, то видатки на медицину, саме на Програму медичних гарантій, порівняно з 2019 роком зросли на 50 млрд грн – це майже на 70%. А якщо порівнювати з 2020 роком, то вони збільшилися на 36 млрд грн, тобто майже на 40%. Закладам охорони здоровʼя залишається тільки ефективно їх використовувати, щоб люди дійсно відчували вливання цих коштів у медицину та підтримку держави. Ми всі, звичайні громадяни, хочемо прийти в лікарню та отримати якісну безкоштовну медичну допомогу, як це визначено Конституцією України. Однак розуміємо, що це не поодинокий факт, коли людина приходить до лікарні і водночас платить гроші за ті чи інші послуги. Але саме медреформа спрямована на те, щоб таких випадків ставало все менше і менше, тому що держава повинна брати на себе зобовʼязання і поступово, з урахуванням можливостей державного бюджету збільшувати покриття цих витрат.
Романе Володимировичу, наразі в Україні активно розвивається напрям трансплантації органів: Кабміном був створений Український центр трансплант-координації, Міністерством охорони здоровʼя були оплачені перші операції з трансплантації. Чи буде і надалі фінансуватися цей напрям? У якому обсязі та за яким принципом?
У минулих роках сотні мільйонів гривень були передбачені для лікування за кордоном, тобто, для проведення трансплантацій ми вивозили людей в інші країни, де й проводили операції. Це було дуже дорого і спричинювало неабиякий стрес у пацієнтів та їх родин. Але ми розуміли, що в Україні також є фахові спеціалісти в галузі трансплантології, які можуть проводити подібні операції, і тому, наше завдання врегулювати це питання на законодавчому рівні. У 2018 році, вперше, в державному бюджеті на операції виділили кошти в обсязі 112 млн гривень. Саме в цей період відбулися наші перші зустрічі щодо питання трансплантології, а також були внесені перші зміни до законодавства, що дозволили трансплантацію від несімейного донора. А наприкінці 2019 року до відповідного закону внесли низку суттєвих змін, і МОЗ запустило пілотний проєкт, до якого приєдналися 12 медзакладів України: був створений Український центр трансплант-координації, лікарні отримали ліцензію та фінансування на 2020 рік.
Наразі кількість закладів, які здійснюють трансплантацію, збільшилась до 38.
У бюджеті цього року передбачено вже 502 млн гривень саме на проведення трансплантаційних хірургічних втручань, зокрема із залученням аеромедицини. Тут йдеться про використання авіатранспорту у частині розвитку трансплантології, а саме авіаційного транспортування анатомічних матеріалів, зокрема транспортування донорського серця у межах визначеного часу.
Тобто система вдосконалюється, кількість фахових спеціалістів зростає, а гроші залишаються в Україні, що не може не мотивувати нас усіх розвивати цей напрям та допомагати нашим громадянам і надалі.
Автор Ксенія Аннюк
Фото Марія Дука
Читайте також: Інтернат з душею: спогади, одкровення й натхнення директора
«Сьогодні держава спрямовує всі зусилля на підвищення фінансування та забезпечення громадян якісними медичними послугами», ‒ Роман Єрмоличев, заступник Міністра фінансів України.
Романе Володимировичу, скажіть, як і в якому обсязі у 2021 році здійснюється державне фінансування компенсації втрати слуху у дітей?
Насамперед, я б хотів звернути увагу на те, що у 2021 році фінансування компенсації втрати слуху було продовжено, адже фактично комплексне розв’язання цієї проблеми було розпочато ще у 2018 році, коли Міністерство фінансів ініціювало опіку над цим напрямом. Ще декілька років тому була велика потреба у цих спеціалізованих медичних послугах, тому що державні кошти на слухопротезування не були передбачені бюджетом, водночас черга на операцію становила близько 400 ‒ 450 осіб. Якщо додати до проблеми відсутності фінансування ще й обґрунтовані медичні рекомендації про необхідність своєчасної компенсації порушення слуху у дітей (наприклад, граничний строк медичного втручання з урахуванням реабілітації дитини та успішної соціальної адаптації ‒ до 5 років)... А отже, ми розуміли, що цю потребу треба вирішувати на державному рівні якомога швидше. Тож це дійсно була ініціатива Мінфіну у 2018 році ‒ виділити кошти та профінансувати потреби всіх, хто на той час перебував у черзі. Зрозуміло, що не все вдавалося одразу: протягом декількох років ми співпрацювали з Національною академією медичних наук України та Інститутом отоларингології ім. проф. О. С. Коломійченка НАМН України. Майже щотижня представники Мінфіну проводили наради щодо вирішення поточних питань з фаховими спеціалістами галузі, і ось, нарешті, спільними зусиллями ми налагодили цей процес в Україні. Варто відзначити, що в бюджеті 2021 року передбачено 360 млн гривень державних коштів на імплантаційне слухопротезування для дітей та дорослих, які перебувають у черзі.
Тобто програма фінансування покриває також громадян віком від 18 років?
Протягом останніх двох років, фінансування компенсації втрати слуху закривається як стосовно дітей, так і дорослих. Ціна кохлеарних імплантів, що стимулюють електричними імпульсами волокна слухового нерва, є досить високою ‒ один апарат коштує близько 750 тисяч гривень; мовний процесор, який передає імпульси (звуки) безпосередньо на кохлеарний імплант, коштує 285 тисяч гривень. Ми розуміємо, що для людей це непосильні суми, а отже, завдання держави ‒ забезпечити фінансову допомогу своїм громадянам. Тільки у 2021 році було прооперовано 58 дітей і 21 дорослого, а також додатково були видані мовні процесори для системи кохлеарної імплантації 35-ти дітям та 7-ми дорослим. І, якщо говорити про чергу, то наразі вона складається з 56 дітей і 80 дорослих на кохлеарну імплантацію і 41 дитину та 5 дорослих на забезпечення мовними процесорами. Порівнюючи цифри, які були декілька років тому, це вже не 450 осіб. Але тут також треба зауважити, що черга формується не тому, що Мінфін не може забезпечити “миттєве” фінансування слухопротезування для всіх і одразу, а тому, що за медичними показаннями людина в черзі потребує ретельної діагностики. Отже, лікарям потрібно близько пів року, щоб зібрати анамнез, дослідити пацієнта, перевірити, чи приживеться імплант і тільки після цього прооперувати.
Зрозуміло, що благодійні фонди й зараз дотичні до питань слухопротезування. Однак декілька років тому майже весь обсяг фінансування знаходився у зоні відповідальності благодійників і меценатів. Станом на сьогодні ця проблема вирішена Урядом, і наразі благодійні організації можуть більше сконцентруватися на інших напрямах допомоги.
Які зараз перспективи державного фінансування щодо питань кардіології в Україні? Слід зазначити, що у квітні 2020 року в Україні розпочалось реформування саме вторинної ланки медицини: лікарні вторинної ланки надають більш спеціалізовані послуги, в тому числі в галузі кардіології, і витрати за ці послуги, якщо вони входять до Програми медичних гарантій, ‒ безоплатні для пацієнта. До Програми медичних гарантій долучені комунальні медичні заклади, які покривають потреби медичної допомоги у сфері кардіології в областях.
Окрім того, є також 4 державні заклади кардіологічного профілю Міністерства охорони здоровʼя та Національної академії медичних наук України, а саме: Інститут серця МОЗ України, Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України, Інститут кардіології імені академіка М. Д. Стражеска та Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова НАМН України.
Наприклад, якщо йдеться про такі заклади медичних наук, як: Інститут кардіології імені академіка М. Д. Стражеска та Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова НАМН, ‒ то для них у бюджеті 2021 року передбачено 306 млн гривень, а 130 млн гривень, цьогоріч виділено на оновлення матеріально-технічної бази цих закладів. Якщо говорити про середню вартість послуги, яку надають ці заклади, то вона становить близько 100 тисяч гривень. Наголошую, що ці кошти чітко платить по тарифу вищезазначеним закладам – держава. Уявімо, людина приходить в Інститут ім. М. М. Амосова або Інститут ім. М. Д. Стражеска за направленням (це стандартна процедура в частині медицини), і в такому випадку держава покриває витрати на проведення лікування.
А щодо інших сфер? На які ще напрями поширюється Програма медичних гарантій?
Минулого року рішенням Уряду був затверджений 31 пакет медичної допомоги, в цьому році вже затверджено 35 пакетів НСЗУ. Ці пакети медичної допомоги сформовані за напрямами і передбачають надання первинної, екстреної, спеціалізованої та високоспеціалізованої, паліативної медичної допомоги та медичної реабілітації. Програма медгарантій постійно оновлюється ‒ торік, наприклад, зʼявився окремий пакет із лікування Ковіду. Тобто, завдяки фінансуванню, через Національну службу здоров’я оплачуються конкретні медичні послуги: людина звертається до будь-якого медичного закладу за необхідністю проведення лікування, заклад звітує, і Національна служба здоров’я оплачує медичні послуги за тарифами, що передбачають забезпечення лікування, лікарськими засобами та медичними виробами. Зрозуміло, що поступово Програма буде розширюватися, удосконалюватися, кількість надавачів медичних послуг буде збільшуватися. Адже до Програми медгарантій поступово долучаються також приватні заклади, ФОПи та будуть долучені додаткові державні установи.
Якщо звернутися до цифр, то видатки на медицину, саме на Програму медичних гарантій, порівняно з 2019 роком зросли на 50 млрд грн – це майже на 70%. А якщо порівнювати з 2020 роком, то вони збільшилися на 36 млрд грн, тобто майже на 40%. Закладам охорони здоровʼя залишається тільки ефективно їх використовувати, щоб люди дійсно відчували вливання цих коштів у медицину та підтримку держави. Ми всі, звичайні громадяни, хочемо прийти в лікарню та отримати якісну безкоштовну медичну допомогу, як це визначено Конституцією України. Однак розуміємо, що це не поодинокий факт, коли людина приходить до лікарні і водночас платить гроші за ті чи інші послуги. Але саме медреформа спрямована на те, щоб таких випадків ставало все менше і менше, тому що держава повинна брати на себе зобовʼязання і поступово, з урахуванням можливостей державного бюджету збільшувати покриття цих витрат.
Романе Володимировичу, наразі в Україні активно розвивається напрям трансплантації органів: Кабміном був створений Український центр трансплант-координації, Міністерством охорони здоровʼя були оплачені перші операції з трансплантації. Чи буде і надалі фінансуватися цей напрям? У якому обсязі та за яким принципом?
У минулих роках сотні мільйонів гривень були передбачені для лікування за кордоном, тобто, для проведення трансплантацій ми вивозили людей в інші країни, де й проводили операції. Це було дуже дорого і спричинювало неабиякий стрес у пацієнтів та їх родин. Але ми розуміли, що в Україні також є фахові спеціалісти в галузі трансплантології, які можуть проводити подібні операції, і тому, наше завдання врегулювати це питання на законодавчому рівні. У 2018 році, вперше, в державному бюджеті на операції виділили кошти в обсязі 112 млн гривень. Саме в цей період відбулися наші перші зустрічі щодо питання трансплантології, а також були внесені перші зміни до законодавства, що дозволили трансплантацію від несімейного донора. А наприкінці 2019 року до відповідного закону внесли низку суттєвих змін, і МОЗ запустило пілотний проєкт, до якого приєдналися 12 медзакладів України: був створений Український центр трансплант-координації, лікарні отримали ліцензію та фінансування на 2020 рік.
Наразі кількість закладів, які здійснюють трансплантацію, збільшилась до 38.
У бюджеті цього року передбачено вже 502 млн гривень саме на проведення трансплантаційних хірургічних втручань, зокрема із залученням аеромедицини. Тут йдеться про використання авіатранспорту у частині розвитку трансплантології, а саме авіаційного транспортування анатомічних матеріалів, зокрема транспортування донорського серця у межах визначеного часу.
Тобто система вдосконалюється, кількість фахових спеціалістів зростає, а гроші залишаються в Україні, що не може не мотивувати нас усіх розвивати цей напрям та допомагати нашим громадянам і надалі.
Автор Ксенія Аннюк
Фото Марія Дука
Читайте також: Інтернат з душею: спогади, одкровення й натхнення директора