Не робота, а спосіб життя: професія – хірург
Ми продовжуємо нашу нову рубрику, про один з найбільш трудомістких, складних і відповідальних розділів медицини - хірургію. Нагадаємо, що дана рубрика не буде наповнена медичною статистикою, а її гості та учасники, це далеко не всі лікарі, з якими ми співпрацюємо. Це рубрика, скоріше є одним із способів, підтримати і сказати кожному медичному працівнику – спасибі!
Сьогоднішнім гостем рубрики «Професія - хірург», став завідувач відділенням ортопедії та травматології ННМУ «Університетська клініка» ХНМУ, доктор медичних наук Петренко Дмитро Євгенійович.
– Дмитро Євгенійович, розкажіть про себе і про свою професію. Ким ви працюєте і як довго працюєте за цією професією?
Я лікар ортопед-травматолог зі стажем роботи 21 рік. Відразу ж після закінчення медичного університету я вступив в інтернатуру, а після її завершення почав працювати в Інституті патології хребта та суглобів ім. проф. М.І.Ситенка, де пропрацював 16 років. За цей час я захистив кандидатську та докторську дисертацію. Починаючи з 2016 року, я став завідувати знов організованим відділенням ортопедії та травматології в Університетській клініці Харківського національного медичного університету. Область моїх професійних інтересів лежить в площині хірургічного лікування захворювань і травм хребта, в тому числі однією з моїх самих «улюблених» патологій є деформація хребта у дорослих та дітей.
– Чому ви обрали цю професію?
Скільки себе пам’ятаю, ще починаючи з 11 років мріяв бути лікарем і, чесно кажучи, не уявляв для себе іншої спеціальності. Як це не банально звучить, можливість допомагати людям, повертати їм здоров’я - це великий привілей, але тільки для тих, хто готовий присвятити себе нелегкій праці медика. Що стосується ортопедії і травматології, то вибрав я її випадково. Але, коли усвідомив свій вибір і почав глибоко проникати в професію, то жодного разу про це не пошкодував. Наша спеціальність, втім, як і інші галузі медицини, вимагає неабиякого інтелекту і глибоких знань, звичайно якщо займатися ортопедією та травматологією всерйоз.
– Ви пам’ятаєте вашу першу операцію? Страшно було її робити? Адже це велика відповідальність.
Є таке прислів’я: «Героїзм починається там, де закінчується професіоналізм». Тому сказати, що я сильно нервував, проводячи свою першу операцію, не можу. Завдяки своїм вчителям, які протягом низки років підводили мене до цього моменту, я відчував себе впевнено і просто робив те, що вмію.
Звичайно ж будь-який хороший хірург завжди хвилюється перед операцією, так як відчуває відповідальність за здоров’я й життя пацієнта, більш того, якщо ти перестав переживати, тоді щось не так і потрібно відмовлятися від хірургічної діяльності. В цілому, тут потрібен баланс між впевненістю в собі і здоровим переживанням.
– Чим вас приваблює ваша професія?
Колись мене запитали, що тобі подобається в хірургії, і я відповів: «Можливість після кожної операції відчувати себе героєм». Мова йде не про пихатість, безумовно, як і у будь-якої людини, у мене є амбіції, але справа зовсім не в цьому. Справа в тому, що кожен раз допомагаючи пацієнтові, ти здійснюєш маленький (а іноді і великий) щоденний подвиг. Бачити, як пацієнт на твоїх очах одужує, це кожен раз велике щастя.
– Що є найскладнішим у вашій роботі?
Будь-який лікар, а особливо хірург, на жаль, робить помилки. Ціна цих помилок - це здоров’я і життя пацієнтів. Дуже складно жити з усвідомленням того, що через свої дій чиясь доля змінилася в гіршу сторону. А ще дуже складно переступити через це почуття і працювати далі, робити ті ж операції, звичайно проаналізувавши, що пішло не так. На помилках вчаться усі, і лікарі цьому не виняток.
– Чи задоволені ви, що вибрали колись цю професію?
Звичайно ж я жодного разу в житті не пошкодував про свій вибір. І хотів би, що б моя дитина теж стала лікарем, а як відомо, жоден з батьків не побажає поганого своїм дітям.
– З ким складніше працювати (оперувати) дорослого або дитини?
Так вийшло, що за час своєї кар’єри я весь час працював як з дорослими, так і з дітьми. Тому я не відчуваю жодних проблем в даному питанні. Звичайно, лікувати дітей простіше в тому аспекті, що у них менше супутніх хвороб, які накопичують протягом всього свого життя дорослі пацієнти. Діти звичайно ж простіше відновлюються після операцій в порівнянні з дорослими, але в той же час дорослі, як правило, підходять до процесу одужання більш усвідомлено. Окрема і велика розмова про спілкування з батьками наших маленьких пацієнтів, яка не завжди буває простою.
– Про що б ви хотіли попередити тих, хто збирається отримати таку ж професію як у вас?
Єдине, про що я хотів би попередити своїх майбутніх колег це те, що медицина - це спосіб життя. Потрібно бути в неї включеним 24/7. Це не та робота, про яку забуваєш прийшовши додому. Тому медицину потрібно любити.
– Чи потрібні якісь особливі якості людині, котра вирішила стати фахівцем в цій галузі?
На мій погляд, найголовнішою якістю є працьовитість. Без неї неможливо нічого, а також уміння вчитися на власних помилках.
– Чи пам’ятаєте ви дітей, яких оперували або врятували? Або, навпаки, хочеться абстрагуватися від пацієнтів, щоб зберегти себе?
Область медицини, в якій я працюю, не стільки про порятунок, скільки про одужання. Коли я був починаючим лікарем, то пам’ятав всіх хворих на прізвища і дивувався, як мій вчитель їх забуває. Він сміявся з мене і говорив, що почекай і ти будеш забувати. Звичайно, з часом починаєш забувати всіх, а в голові залишаються цікаві та незабутні випадки. А іноді, навіть смішно, я дізнаюся пацієнтів не по обличчях, а по рентгенівським знімкам.
– Як завоювати довіру хворого і вміти керувати ним?
Управляти ніким і ніколи я не хотів. А завоювати довіру хворого дуже просто. Потрібно просто бути з ним максимально чесним і співчувати йому. Люди це дуже цінують, і їм цього часто не вистачає. Причому як дорослі, так і діти. Співчуття або як зараз кажуть - емпатія, є дуже важливим аспектом лікувального процесу, який допомагає пацієнтові швидше відновлюватися з вірою, що все буде добре.
– Як уникати лікарських помилок. Чи це можливо?
Немає жодного, підкреслюю, жодного лікаря, у якого не було помилок. Уникнути їх неможливо, усі ми живі люди. Можливо зменшити їх кількість. Це досягається шляхом аналізу своїх і чужих помилок, обговорення складних клінічних випадків зі своїми колегами. Дуже важливо об’єктивно оцінювати свої можливості і не соромитися залучати до спільної роботи колег з великим досвідом роботи в тій області, де відчуваєш себе невпевненим.
– Що таке психологічний бар’єр хірурга і як його подолати?
У кожного хірурга є свої бар’єри, це особисте, і не кожен про це розповість. Але найголовніше пам’ятати одну річ, професіонал - це та людина, у якої очі бояться, а руки роблять. Справжній хірург вміє переступити всі свої страхи і якісно робити свою роботу.
– Є щось, що б ви змінили в ортопедії або в хірургії патології хребта в нашій країні?
Я вважаю, що в цілому, система охорони здоров’я потребує докорінної та системної реформи. Це важливо, як для пацієнтів, так і для лікарів. Про це стільки сказано, що вже немає сил повторювати. Залишилася справа за малим - потрібно щось робити. Поки процес реформування не сильно просунувся вперед. Якщо говорити про хірургію хребта зокрема, то відповідно до світових трендів, я вважаю, потрібно виділяти окрему спеціальність - хребетний хірург. Сьогодні хребет оперують ортопеди-травматологи та нейрохірурги, хоча по суті ці професіонали роблять одну й ту ж роботу. Під час операцій на хребті ортопед виконує нейрохірургічні маніпуляції та навпаки - нейрохірург стає ортопедом.
– Наскільки операції, які ви сьогодні проводите дітям, є сучасними або є більш передові методики та обладнання, яке використовується під час операцій?
На сьогоднішній день, в своїй практиці ми використовуємо найсучасніші і передові технології, прийняті в усьому світі. Це можливо завдяки нашому постійному прагненню покращувати свою роботу, постійно вчитися, і вірі в майбутнє української медицини.
– В цілому, хірургія розвивається в Україні?
Всупереч розхожій думці, в Україні хірургія розвивається і розвивається досить інтенсивно. Це відбувається завдяки тому, що в сучасному світі є нескінченна можливість вчитися. Постійно проходять наукові симпозіуми, практичні курси, а також онлайн курси. Корисність останніх, ми повністю змогли відчути під час пандемії. У нашій країні є велика кількість мотивованих і кваліфікованих фахівців та ентузіастів своєї справи. Але повторюся знову, вони всі потребують системних змін системи охорони здоров’я, які допоможуть їм прогресувати далі.
– Дмитро Євгенійович, поділіться, як ви взагалі відпочиваєте або все ваше життя - це професія?
Одним з моїх головних захоплень, крім медицини звичайно, є заняття бразильським джіу-джитсу. Це дуже захоплюючий спорт, який популярний у всьому світі та починає набирати популярність в нашій країні. Крім цього, я дуже люблю подорожувати. Завдяки подорожам ми стаємо багатограннішими та пізнаємо світ. Не вірю в те, що людина, яка бачила багато красивих місць, зможе погано робити свою роботу.
Автор Роман Бєценко
Читайте також – Щоб люди жили: професія - хірург
Сьогоднішнім гостем рубрики «Професія - хірург», став завідувач відділенням ортопедії та травматології ННМУ «Університетська клініка» ХНМУ, доктор медичних наук Петренко Дмитро Євгенійович.
– Дмитро Євгенійович, розкажіть про себе і про свою професію. Ким ви працюєте і як довго працюєте за цією професією? Я лікар ортопед-травматолог зі стажем роботи 21 рік. Відразу ж після закінчення медичного університету я вступив в інтернатуру, а після її завершення почав працювати в Інституті патології хребта та суглобів ім. проф. М.І.Ситенка, де пропрацював 16 років. За цей час я захистив кандидатську та докторську дисертацію. Починаючи з 2016 року, я став завідувати знов організованим відділенням ортопедії та травматології в Університетській клініці Харківського національного медичного університету. Область моїх професійних інтересів лежить в площині хірургічного лікування захворювань і травм хребта, в тому числі однією з моїх самих «улюблених» патологій є деформація хребта у дорослих та дітей.
– Чому ви обрали цю професію?
Скільки себе пам’ятаю, ще починаючи з 11 років мріяв бути лікарем і, чесно кажучи, не уявляв для себе іншої спеціальності. Як це не банально звучить, можливість допомагати людям, повертати їм здоров’я - це великий привілей, але тільки для тих, хто готовий присвятити себе нелегкій праці медика. Що стосується ортопедії і травматології, то вибрав я її випадково. Але, коли усвідомив свій вибір і почав глибоко проникати в професію, то жодного разу про це не пошкодував. Наша спеціальність, втім, як і інші галузі медицини, вимагає неабиякого інтелекту і глибоких знань, звичайно якщо займатися ортопедією та травматологією всерйоз.
– Ви пам’ятаєте вашу першу операцію? Страшно було її робити? Адже це велика відповідальність.
Є таке прислів’я: «Героїзм починається там, де закінчується професіоналізм». Тому сказати, що я сильно нервував, проводячи свою першу операцію, не можу. Завдяки своїм вчителям, які протягом низки років підводили мене до цього моменту, я відчував себе впевнено і просто робив те, що вмію.
Звичайно ж будь-який хороший хірург завжди хвилюється перед операцією, так як відчуває відповідальність за здоров’я й життя пацієнта, більш того, якщо ти перестав переживати, тоді щось не так і потрібно відмовлятися від хірургічної діяльності. В цілому, тут потрібен баланс між впевненістю в собі і здоровим переживанням.
– Чим вас приваблює ваша професія?
Колись мене запитали, що тобі подобається в хірургії, і я відповів: «Можливість після кожної операції відчувати себе героєм». Мова йде не про пихатість, безумовно, як і у будь-якої людини, у мене є амбіції, але справа зовсім не в цьому. Справа в тому, що кожен раз допомагаючи пацієнтові, ти здійснюєш маленький (а іноді і великий) щоденний подвиг. Бачити, як пацієнт на твоїх очах одужує, це кожен раз велике щастя.
– Що є найскладнішим у вашій роботі?
Будь-який лікар, а особливо хірург, на жаль, робить помилки. Ціна цих помилок - це здоров’я і життя пацієнтів. Дуже складно жити з усвідомленням того, що через свої дій чиясь доля змінилася в гіршу сторону. А ще дуже складно переступити через це почуття і працювати далі, робити ті ж операції, звичайно проаналізувавши, що пішло не так. На помилках вчаться усі, і лікарі цьому не виняток.
– Чи задоволені ви, що вибрали колись цю професію?
Звичайно ж я жодного разу в житті не пошкодував про свій вибір. І хотів би, що б моя дитина теж стала лікарем, а як відомо, жоден з батьків не побажає поганого своїм дітям.
– З ким складніше працювати (оперувати) дорослого або дитини?
Так вийшло, що за час своєї кар’єри я весь час працював як з дорослими, так і з дітьми. Тому я не відчуваю жодних проблем в даному питанні. Звичайно, лікувати дітей простіше в тому аспекті, що у них менше супутніх хвороб, які накопичують протягом всього свого життя дорослі пацієнти. Діти звичайно ж простіше відновлюються після операцій в порівнянні з дорослими, але в той же час дорослі, як правило, підходять до процесу одужання більш усвідомлено. Окрема і велика розмова про спілкування з батьками наших маленьких пацієнтів, яка не завжди буває простою.
– Про що б ви хотіли попередити тих, хто збирається отримати таку ж професію як у вас?
Єдине, про що я хотів би попередити своїх майбутніх колег це те, що медицина - це спосіб життя. Потрібно бути в неї включеним 24/7. Це не та робота, про яку забуваєш прийшовши додому. Тому медицину потрібно любити.
– Чи потрібні якісь особливі якості людині, котра вирішила стати фахівцем в цій галузі?
На мій погляд, найголовнішою якістю є працьовитість. Без неї неможливо нічого, а також уміння вчитися на власних помилках.
– Чи пам’ятаєте ви дітей, яких оперували або врятували? Або, навпаки, хочеться абстрагуватися від пацієнтів, щоб зберегти себе?
Область медицини, в якій я працюю, не стільки про порятунок, скільки про одужання. Коли я був починаючим лікарем, то пам’ятав всіх хворих на прізвища і дивувався, як мій вчитель їх забуває. Він сміявся з мене і говорив, що почекай і ти будеш забувати. Звичайно, з часом починаєш забувати всіх, а в голові залишаються цікаві та незабутні випадки. А іноді, навіть смішно, я дізнаюся пацієнтів не по обличчях, а по рентгенівським знімкам.
– Як завоювати довіру хворого і вміти керувати ним?
Управляти ніким і ніколи я не хотів. А завоювати довіру хворого дуже просто. Потрібно просто бути з ним максимально чесним і співчувати йому. Люди це дуже цінують, і їм цього часто не вистачає. Причому як дорослі, так і діти. Співчуття або як зараз кажуть - емпатія, є дуже важливим аспектом лікувального процесу, який допомагає пацієнтові швидше відновлюватися з вірою, що все буде добре.
– Як уникати лікарських помилок. Чи це можливо?
Немає жодного, підкреслюю, жодного лікаря, у якого не було помилок. Уникнути їх неможливо, усі ми живі люди. Можливо зменшити їх кількість. Це досягається шляхом аналізу своїх і чужих помилок, обговорення складних клінічних випадків зі своїми колегами. Дуже важливо об’єктивно оцінювати свої можливості і не соромитися залучати до спільної роботи колег з великим досвідом роботи в тій області, де відчуваєш себе невпевненим.
– Що таке психологічний бар’єр хірурга і як його подолати?
У кожного хірурга є свої бар’єри, це особисте, і не кожен про це розповість. Але найголовніше пам’ятати одну річ, професіонал - це та людина, у якої очі бояться, а руки роблять. Справжній хірург вміє переступити всі свої страхи і якісно робити свою роботу.
– Є щось, що б ви змінили в ортопедії або в хірургії патології хребта в нашій країні?
Я вважаю, що в цілому, система охорони здоров’я потребує докорінної та системної реформи. Це важливо, як для пацієнтів, так і для лікарів. Про це стільки сказано, що вже немає сил повторювати. Залишилася справа за малим - потрібно щось робити. Поки процес реформування не сильно просунувся вперед. Якщо говорити про хірургію хребта зокрема, то відповідно до світових трендів, я вважаю, потрібно виділяти окрему спеціальність - хребетний хірург. Сьогодні хребет оперують ортопеди-травматологи та нейрохірурги, хоча по суті ці професіонали роблять одну й ту ж роботу. Під час операцій на хребті ортопед виконує нейрохірургічні маніпуляції та навпаки - нейрохірург стає ортопедом.
– Наскільки операції, які ви сьогодні проводите дітям, є сучасними або є більш передові методики та обладнання, яке використовується під час операцій?
На сьогоднішній день, в своїй практиці ми використовуємо найсучасніші і передові технології, прийняті в усьому світі. Це можливо завдяки нашому постійному прагненню покращувати свою роботу, постійно вчитися, і вірі в майбутнє української медицини.
– В цілому, хірургія розвивається в Україні?
Всупереч розхожій думці, в Україні хірургія розвивається і розвивається досить інтенсивно. Це відбувається завдяки тому, що в сучасному світі є нескінченна можливість вчитися. Постійно проходять наукові симпозіуми, практичні курси, а також онлайн курси. Корисність останніх, ми повністю змогли відчути під час пандемії. У нашій країні є велика кількість мотивованих і кваліфікованих фахівців та ентузіастів своєї справи. Але повторюся знову, вони всі потребують системних змін системи охорони здоров’я, які допоможуть їм прогресувати далі.
– Дмитро Євгенійович, поділіться, як ви взагалі відпочиваєте або все ваше життя - це професія?
Одним з моїх головних захоплень, крім медицини звичайно, є заняття бразильським джіу-джитсу. Це дуже захоплюючий спорт, який популярний у всьому світі та починає набирати популярність в нашій країні. Крім цього, я дуже люблю подорожувати. Завдяки подорожам ми стаємо багатограннішими та пізнаємо світ. Не вірю в те, що людина, яка бачила багато красивих місць, зможе погано робити свою роботу.
Автор Роман Бєценко
Читайте також – Щоб люди жили: професія - хірург