ПОДИХ
П.О.Д.и.Х — неприбуткова, благодійна, волонтерська організація, створена задля допомоги українському населенню під час вторгнення загарбників-нацистів-окупантів, які вирішили, що знають за нас, як нам краще буде жити.
Засновувати організацію не входило в мої плани. Я, як і усі, боюсь чогось нового, але я точно був впевнений, що не можна просто чекати. Треба діяти!
Починати було дуже важко. Усі організації були або вже укомплектовані, або не хотіли брати до себе волонтера з місцем народження Донецьк. Та й діяли усі хаотично, не було чіткої спрямованої схеми за якою всі працювали. Кожен біг в різні боки, та робив усе можливе й неможливе. Війна... Хаос…
Ніхто нікому не довіряв, тільки через знайомих можна було десь влаштуватись. Усі мої спроби та листи або залишались без відповіді, або перенаправлялись далі. І ось відповідь. Роман Бєценко - батько моєї учениці зі школи, де я викладаю гру на ударних, на свій страх і ризик впустив мене у цей буревій подій, зробивши для мене посвідчення волонтера.
Ступаючи далі, я намагався допомогти одразу усім. Брав на себе задачі, які неможливо було вирішити з тим досвідом та баченням ситуації, які були на початку мого шляху. Трохи згодом, усвідомивши напрямок дій, було прийняте рішення почати з району, де я став свідомою людиною. Позняки, Осокорки, Дарниця і Харківський – саме туди я міг дістатись велосипедом та надати допомогу потребуючим. Так і з'явилася назва організації – "Подих": Позняки, Осокорки, Дарницький і Харківський.
В основному ми допомагали покинутим літнім людям, яких лишили їх діти самотніх. Ми надавали продуктові набори, які самі закупали за зібрані донати з моєї аудиторії в Інстаграмі. Дякую небайдужим людям, це стало початком великої справи!
Переселенців було тоді ще дуже мало, ніхто не їхав у місто, яке планували захопити, всі прямували в сторону Львова. Ключовою людиною організації, став хрещений батько моєї дівчини – Льоня. Він погодився допомагати розвозити на своєму авто набори вже по всьому лівому березі Дніпра. Почалось...
В день ми відвідували до тридцяти адрес, за дверима яких нас чекали різні історії людей, які вже майже втратили віру, та кожна зустріч з ними нас надихала не зупинятись.
Перший раз ми виїхали за місто до дитячого будинку в Старі Петрівці, місцеві жителі ховались разом захищаючі дітей. Харчів туди не завозили, бо поруч були окупанти. Нам пощастило. Люди не очікували вже на допомогу. Щасливі очі та щирі посмішки найкраща вдячність за нашу роботу. Нам вдалось збільшити кількість виїздів у деокуповані міста та села завдяки щільному партнерству з компанією Goodwill, яка делегувала гуманітарною допомогою від World Central Kitchen.
Допомагаючи людям, ми почали шукати можливості допомагати і тваринам, яких також лишили господарі покидаючи свої домівки. Дякую людям з великим серцем, які безперестану донатять та рятують життя братам нашим меншим.
І звичайно ж допомога нашим доблесним та сміливим захисникам. Підтримка Збройних Сил України залишається нашим постійним пріоритетом! Слава ЗСУ!
Озираючись назад на всі пройдені ланки нашого зростання, я хочу «подякувати» організаціям, які не відповіли на мої листи. Одна спроба довіритись людині може зробити багато добрих справ! Особисто хочу подякувати Роману Бєценко – засновнику "Українського фонду Допомоги" (Ufond), який допомагає маленьким українцям вже 13 років? за віру в людей та добро.
Ульянкін Олександр — засновник ВО "Подих"
Проекти та звітність ВО «Подих» в Інстаграмі за посиланням.
Контакти волонтерів та засновників організації:
Ульянкін Олександр: +38 096 80 69 391
Сліпченко Зоя: +38 068 042 04 16
Підтримати проекти та діяльність: 💳 Mono 5375411414918263
Засновувати організацію не входило в мої плани. Я, як і усі, боюсь чогось нового, але я точно був впевнений, що не можна просто чекати. Треба діяти!
Починати було дуже важко. Усі організації були або вже укомплектовані, або не хотіли брати до себе волонтера з місцем народження Донецьк. Та й діяли усі хаотично, не було чіткої спрямованої схеми за якою всі працювали. Кожен біг в різні боки, та робив усе можливе й неможливе. Війна... Хаос…
Ніхто нікому не довіряв, тільки через знайомих можна було десь влаштуватись. Усі мої спроби та листи або залишались без відповіді, або перенаправлялись далі. І ось відповідь. Роман Бєценко - батько моєї учениці зі школи, де я викладаю гру на ударних, на свій страх і ризик впустив мене у цей буревій подій, зробивши для мене посвідчення волонтера. Ступаючи далі, я намагався допомогти одразу усім. Брав на себе задачі, які неможливо було вирішити з тим досвідом та баченням ситуації, які були на початку мого шляху. Трохи згодом, усвідомивши напрямок дій, було прийняте рішення почати з району, де я став свідомою людиною. Позняки, Осокорки, Дарниця і Харківський – саме туди я міг дістатись велосипедом та надати допомогу потребуючим. Так і з'явилася назва організації – "Подих": Позняки, Осокорки, Дарницький і Харківський.
В основному ми допомагали покинутим літнім людям, яких лишили їх діти самотніх. Ми надавали продуктові набори, які самі закупали за зібрані донати з моєї аудиторії в Інстаграмі. Дякую небайдужим людям, це стало початком великої справи!
Переселенців було тоді ще дуже мало, ніхто не їхав у місто, яке планували захопити, всі прямували в сторону Львова. Ключовою людиною організації, став хрещений батько моєї дівчини – Льоня. Він погодився допомагати розвозити на своєму авто набори вже по всьому лівому березі Дніпра. Почалось...
В день ми відвідували до тридцяти адрес, за дверима яких нас чекали різні історії людей, які вже майже втратили віру, та кожна зустріч з ними нас надихала не зупинятись.
Перший раз ми виїхали за місто до дитячого будинку в Старі Петрівці, місцеві жителі ховались разом захищаючі дітей. Харчів туди не завозили, бо поруч були окупанти. Нам пощастило. Люди не очікували вже на допомогу. Щасливі очі та щирі посмішки найкраща вдячність за нашу роботу. Нам вдалось збільшити кількість виїздів у деокуповані міста та села завдяки щільному партнерству з компанією Goodwill, яка делегувала гуманітарною допомогою від World Central Kitchen.
Допомагаючи людям, ми почали шукати можливості допомагати і тваринам, яких також лишили господарі покидаючи свої домівки. Дякую людям з великим серцем, які безперестану донатять та рятують життя братам нашим меншим.
І звичайно ж допомога нашим доблесним та сміливим захисникам. Підтримка Збройних Сил України залишається нашим постійним пріоритетом! Слава ЗСУ!
Озираючись назад на всі пройдені ланки нашого зростання, я хочу «подякувати» організаціям, які не відповіли на мої листи. Одна спроба довіритись людині може зробити багато добрих справ! Особисто хочу подякувати Роману Бєценко – засновнику "Українського фонду Допомоги" (Ufond), який допомагає маленьким українцям вже 13 років? за віру в людей та добро.
Ульянкін Олександр — засновник ВО "Подих"
Проекти та звітність ВО «Подих» в Інстаграмі за посиланням.
Контакти волонтерів та засновників організації:
Ульянкін Олександр: +38 096 80 69 391
Сліпченко Зоя: +38 068 042 04 16
Підтримати проекти та діяльність: 💳 Mono 5375411414918263