Як працює «Охматдит» в умовах війни: про лікарів, пацієнтів та надію
Лікарня «Охматдит», що у Києві, ні на день не припиняла надавати допомогу всім, хто цього потребував. Вони проводили операції, рятували поранених та працювали на медичному фронті 24/7. Ми розповідаємо трохи про те, як працювала лікарня в умовах війни, які пацієнти туди потрапляли та чому попри всі жахи, які відбуваються навкруги, основна емоція – це надія
Як працює лікарня в умовах війни
Лідія Дмитрашко фахівець з комунікацій НДСЛ «Охматдит», розповідає, що їхній лікарні не звикати працювати цілодобово, але в умовах війни вони надавали допомогу абсолютно усім: як дітям, так і дорослим. Наприклад, найменшій пацієнтці, яка отримала поранення через війну – одномісячна дівчинка Вікторія, а найстарший пацієнт – 83-річний дідусь Іван Іванович.
«На початку війни всі планові операції скасували, але залишилися ургентні операції, ті, які не можна скасувати чи відтермінувати. Це, наприклад, якщо дитина потрапляє до лікарні з інсультом чи апендицитом і т.д. У лікарні залишилися всі лікарі всіх спеціалізацій. Ми надавали різнопланову допомогу під час війни і 60 днів майже всі працівники жили у самій лікарні. Це були не тільки лікарі, а й кухарі, пресслужба, економічний відділ, юристи, адже це величезна машина, де працюють не лише лікарі», – розповідає Дмитрашко.
Вона додала, що у перші дні ми намагалися найбільшу кількість пацієнтів евакуювати на захід країни або ж за кордон, щоб убезпечити їх від військової загрози. Також було прийнято рішення переселитися до нового корпусу, який ще не працював на початку війни повністю, він працював лише частково.
«25 лютого до лікарні прилетіли кулі, потім поруч були й вибухи. У нас вибивало шибки, були пошкоджені двері, у одному корпусі навіть стеля попадала. Ми прийняли таке рішення, що майже всі переселяємося до нового корпусу, за перший день ми так організували приймальне відділення з трьома операційними, трьома реанімаційними ліжками в захищеному приміщенні. Під час війни відкрилися нові операційні у новому корпусі», – каже Лідія Дмитрашко.
Зараз лікарня працює у звичайному режимі. Вже відновили планові операції, госпіталізації, і вже зараз діти поступають до лікарні на планові операції. Та й під час війни, коли приїжджали діти зі звичайним кашлем – їх ніхто не відправляв додому, їм надавали консультацію, допомогу.
«А так у нас було два потоки – потік хірургічний, коли приїжджали поранені, і потік педіатричний, коли приїжджали мами з дітьми, які там кашляли, чи впали й забилися ми приймали всіх. Лікарі все дуже мужньо сприймають, вони кажуть, що не можуть опускати руки й засмучуватися, бо тоді вони не зможуть допомагати», – розповіла Дмитрашко.
Вона додала, що на початку війни при кожній тривозі вони спускалися зі всіма пацієнтами вниз. Це могло бути по шість разів на день, а пацієнти різні: прикуті до ліжка, кисневозалежні, діти з орфанними захворюваннями, онкологічні хворі. У перші дні у сховищах все було забито, там було багато людей. А вони там не мають бути, вони мають бути у спеціальних окремих боксах, палатах, тому ми їх евакуювали. Зараз все спокійно, тому пацієнти у палатах.
«Зараз лікарня забезпечена усім необхідним і нам дуже у цьому допомагають волонтери, вони закривають велику кількість наших потреб», – підсумувала Дмитрашко.
Історії пацієнтів лікарні
13-річний Вова потрапив до лікарні 26 лютого. Він зі своєю сім’єю намагався виїхати з Києва, коли їх машина потрапила під обстріли. Батько хлопчика та його 6-річний брат загинули на місці. Інших родичів привезли до Охматдиту на лікування.
«Коли його привезли – це були страшні кадри, там просто не було половини обличчя, все було розірвано. Деякий час він був у реанімації, було проведено багато хірургічних втручань. Зрештою, зараз він їсть, розмовляє. Мама два тижні не могла знайти труп чоловіка, щодня їздила до моргу. Мама його боялася залишатися у Києві, тому вони поїхали до Польщі», – розповідає Дмитрашко.
У Вови діагностували вогнепально-вибухове поранення правої половини обличчя, вогнепально-осколковий відкритий перелом нижньої щелепи, осколковий перелом правого скуло-орбітального комплексу. Спеціалісти Охматдиту провели підлітку ряд складних операцій. Для повного відновлення Вові знадобиться довга реабілітація.
Під час евакуації сім’ї з Ірпеня – російські військові просто почали розстрілювати їхню машину. Так, мешканка Ірпеня Наталія розповідає, коли почалася війна встигла лише забрати батьків з лікарні в Бучі – ті не встигли завершити лікуватися від ковіду.
«Родина зачекала декілька днів і вирішила: настав час евакуюватися з міста. Двома машинами родичі під’їхали до блок-посту росіян. Тут почалося найстрашніше: російські солдати почали розстрілювати авто мирних мешканців із мінометів. Міна розірвалась у 10 метрах від машини, де перебувала Наталя. Жінка та її 7-річна донька Варя отримали важкі осколкові поранення, у них сильно постраждали ноги», – розповідають у лікарні.
Тоді маму з дівчинкою довезли до ірпінського госпіталю, де вони пробули три дні. Але обстріли навколо не вщухали ні на мить. Тому поранених вирішили евакуювати швидкою до Києва. Для порятунку був єдиний шлях – через зруйнований міст. Там бійці ЗСУ перенесли Наталію на візку, а Варю солдат Сергій ніс просто на руках. Дівчинка і досі згадує свого рятівника – «дядю Серьожу». Хлопець пообіцяв купити їй велосипед. Тепер Варя в Охматдиті та обов’язково має одужати.
Маленька Варя постійно лежить дуже сумна. Якщо запитати дівчинку, чого вона прагне, почуємо голос всієї України: «Найдужче хочу додому і щоб припинилася війна».
У Києві чотирьохрічний хлопчик повертався додому зі своїм батьком, коли почався ворожий обстріл. Російський снаряд влучив на подвір‘я, син і батько отримали осколкові поранення. Із важкою мінно-вибуховою раною поперекової ділянки, дитину доставили в Охматдит.
У лікарні розповідають, що хлопчику провели усю необхідну діагностику та виконали хірургічне втручання. Спеціалісти Охматдиту провели обробку рваної рани та висічення нежиттєздатних тканин. У дитини діагностували важкий забій нирки. На щастя, спинний мозок та інші внутрішні органи не постраждали. Зараз загрози життю пацієнта не має, втім ця травма є дуже небезпечною. На дитину чекає довге лікування.
У київській родині, мати Ольга прикрила своїм тілом немовля, захистивши доньку від ушкоджень. Сама жінка отримала численні осколкові поранення. Батько Дмитро розповідає, усю ніч вони з жінкою чули обстріли, які з кожним часом ставали все ближчими. Із самого ранку, коли дружина годувала їх одномісячну донечку, ворожий снаряд прилетів поруч із п‘ятиповерхівкою, де живе родина.
«Вони з Києва, це був ранок, мати годувала дитину, батько також був у кімнаті і у цей час поблизу їхнього будинку був обстріл, всі шибки вибило. Уламки скла полетіли на маму й дитину, і мама просто прикрила дитину собою. Зараз з родиною все добре, вони поїхали далі», – розповідає Дмитрашко.
Опинилася у Охматдиті і родина з Чернігова. Вони до останнього не хотіла виїжджати з рідного міста, але їхній будинок обстрілювався з першого дня повномасштабного російського вторгнення. Місяць родина залишалась у Чернігові, понад два тижні у квартирі не було газу, світла, води, опалення.
«Ми вивчили звук різних снарядів, дім трусився від обстрілів, ми ночували або у підвалі, або в коридорі, бо вночі починалось найстрашніше»,– розповідає мама Тетяна.
Родина згадує, що у підвалі було темно, а поруч всюди сильно стріляли. Але поїхати з міста раніше вона не наважувалася, бо Чернігів зараз захищає старший син родини – він служить в ЗСУ. Родина наважилася тікати, коли усі основні мости з міста були знищені. Залишалася лише одна дорога. Цілий день росіяни не припиняли обстріли. Як тільки родина проїхала міст та вийшла ненадовго з машини, почалася чергова ворожа атака. Перший снаряд потрапив в сусідню машину, в кількох метрах від родини.
«Автівка вибухнула, на щастя, людей всередині не було. Осколками уся родина отримала поранення. У маленького Діми сильно поранило ногу, в маму влучило осколками. Численні поранення отримав і батько, і старша сестра та її хлопець. Далі росіяни випустили ще понад 20 снарядів», – розповідають у лікарні.
Дитині перев’язали ногу джгутом і терміново привезли до найближчої місцевої лікарні. По дорозі маленький Діма казав, що зовсім не відчуває болі, хоча мама не могла й дивитися на його поранену ногу. Першу медичну допомогу родині надали у невеличкій місцевій лікарні. Далі — направили в Охматдит. Зараз сім’ям продовжує лікування у відділення ортопедії та травматології.
Автор Анастасія Іщенко
Більше новин
Як працює лікарня в умовах війни
Лідія Дмитрашко фахівець з комунікацій НДСЛ «Охматдит», розповідає, що їхній лікарні не звикати працювати цілодобово, але в умовах війни вони надавали допомогу абсолютно усім: як дітям, так і дорослим. Наприклад, найменшій пацієнтці, яка отримала поранення через війну – одномісячна дівчинка Вікторія, а найстарший пацієнт – 83-річний дідусь Іван Іванович.
«На початку війни всі планові операції скасували, але залишилися ургентні операції, ті, які не можна скасувати чи відтермінувати. Це, наприклад, якщо дитина потрапляє до лікарні з інсультом чи апендицитом і т.д. У лікарні залишилися всі лікарі всіх спеціалізацій. Ми надавали різнопланову допомогу під час війни і 60 днів майже всі працівники жили у самій лікарні. Це були не тільки лікарі, а й кухарі, пресслужба, економічний відділ, юристи, адже це величезна машина, де працюють не лише лікарі», – розповідає Дмитрашко.
Вона додала, що у перші дні ми намагалися найбільшу кількість пацієнтів евакуювати на захід країни або ж за кордон, щоб убезпечити їх від військової загрози. Також було прийнято рішення переселитися до нового корпусу, який ще не працював на початку війни повністю, він працював лише частково.
«25 лютого до лікарні прилетіли кулі, потім поруч були й вибухи. У нас вибивало шибки, були пошкоджені двері, у одному корпусі навіть стеля попадала. Ми прийняли таке рішення, що майже всі переселяємося до нового корпусу, за перший день ми так організували приймальне відділення з трьома операційними, трьома реанімаційними ліжками в захищеному приміщенні. Під час війни відкрилися нові операційні у новому корпусі», – каже Лідія Дмитрашко.
Зараз лікарня працює у звичайному режимі. Вже відновили планові операції, госпіталізації, і вже зараз діти поступають до лікарні на планові операції. Та й під час війни, коли приїжджали діти зі звичайним кашлем – їх ніхто не відправляв додому, їм надавали консультацію, допомогу.
«А так у нас було два потоки – потік хірургічний, коли приїжджали поранені, і потік педіатричний, коли приїжджали мами з дітьми, які там кашляли, чи впали й забилися ми приймали всіх. Лікарі все дуже мужньо сприймають, вони кажуть, що не можуть опускати руки й засмучуватися, бо тоді вони не зможуть допомагати», – розповіла Дмитрашко.
Вона додала, що на початку війни при кожній тривозі вони спускалися зі всіма пацієнтами вниз. Це могло бути по шість разів на день, а пацієнти різні: прикуті до ліжка, кисневозалежні, діти з орфанними захворюваннями, онкологічні хворі. У перші дні у сховищах все було забито, там було багато людей. А вони там не мають бути, вони мають бути у спеціальних окремих боксах, палатах, тому ми їх евакуювали. Зараз все спокійно, тому пацієнти у палатах.
«Зараз лікарня забезпечена усім необхідним і нам дуже у цьому допомагають волонтери, вони закривають велику кількість наших потреб», – підсумувала Дмитрашко.
Історії пацієнтів лікарні
13-річний Вова потрапив до лікарні 26 лютого. Він зі своєю сім’єю намагався виїхати з Києва, коли їх машина потрапила під обстріли. Батько хлопчика та його 6-річний брат загинули на місці. Інших родичів привезли до Охматдиту на лікування.
«Коли його привезли – це були страшні кадри, там просто не було половини обличчя, все було розірвано. Деякий час він був у реанімації, було проведено багато хірургічних втручань. Зрештою, зараз він їсть, розмовляє. Мама два тижні не могла знайти труп чоловіка, щодня їздила до моргу. Мама його боялася залишатися у Києві, тому вони поїхали до Польщі», – розповідає Дмитрашко.
У Вови діагностували вогнепально-вибухове поранення правої половини обличчя, вогнепально-осколковий відкритий перелом нижньої щелепи, осколковий перелом правого скуло-орбітального комплексу. Спеціалісти Охматдиту провели підлітку ряд складних операцій. Для повного відновлення Вові знадобиться довга реабілітація.
Під час евакуації сім’ї з Ірпеня – російські військові просто почали розстрілювати їхню машину. Так, мешканка Ірпеня Наталія розповідає, коли почалася війна встигла лише забрати батьків з лікарні в Бучі – ті не встигли завершити лікуватися від ковіду.«Родина зачекала декілька днів і вирішила: настав час евакуюватися з міста. Двома машинами родичі під’їхали до блок-посту росіян. Тут почалося найстрашніше: російські солдати почали розстрілювати авто мирних мешканців із мінометів. Міна розірвалась у 10 метрах від машини, де перебувала Наталя. Жінка та її 7-річна донька Варя отримали важкі осколкові поранення, у них сильно постраждали ноги», – розповідають у лікарні.
Тоді маму з дівчинкою довезли до ірпінського госпіталю, де вони пробули три дні. Але обстріли навколо не вщухали ні на мить. Тому поранених вирішили евакуювати швидкою до Києва. Для порятунку був єдиний шлях – через зруйнований міст. Там бійці ЗСУ перенесли Наталію на візку, а Варю солдат Сергій ніс просто на руках. Дівчинка і досі згадує свого рятівника – «дядю Серьожу». Хлопець пообіцяв купити їй велосипед. Тепер Варя в Охматдиті та обов’язково має одужати.
Маленька Варя постійно лежить дуже сумна. Якщо запитати дівчинку, чого вона прагне, почуємо голос всієї України: «Найдужче хочу додому і щоб припинилася війна».
У Києві чотирьохрічний хлопчик повертався додому зі своїм батьком, коли почався ворожий обстріл. Російський снаряд влучив на подвір‘я, син і батько отримали осколкові поранення. Із важкою мінно-вибуховою раною поперекової ділянки, дитину доставили в Охматдит.У лікарні розповідають, що хлопчику провели усю необхідну діагностику та виконали хірургічне втручання. Спеціалісти Охматдиту провели обробку рваної рани та висічення нежиттєздатних тканин. У дитини діагностували важкий забій нирки. На щастя, спинний мозок та інші внутрішні органи не постраждали. Зараз загрози життю пацієнта не має, втім ця травма є дуже небезпечною. На дитину чекає довге лікування.
У київській родині, мати Ольга прикрила своїм тілом немовля, захистивши доньку від ушкоджень. Сама жінка отримала численні осколкові поранення. Батько Дмитро розповідає, усю ніч вони з жінкою чули обстріли, які з кожним часом ставали все ближчими. Із самого ранку, коли дружина годувала їх одномісячну донечку, ворожий снаряд прилетів поруч із п‘ятиповерхівкою, де живе родина.«Вони з Києва, це був ранок, мати годувала дитину, батько також був у кімнаті і у цей час поблизу їхнього будинку був обстріл, всі шибки вибило. Уламки скла полетіли на маму й дитину, і мама просто прикрила дитину собою. Зараз з родиною все добре, вони поїхали далі», – розповідає Дмитрашко.
Опинилася у Охматдиті і родина з Чернігова. Вони до останнього не хотіла виїжджати з рідного міста, але їхній будинок обстрілювався з першого дня повномасштабного російського вторгнення. Місяць родина залишалась у Чернігові, понад два тижні у квартирі не було газу, світла, води, опалення.«Ми вивчили звук різних снарядів, дім трусився від обстрілів, ми ночували або у підвалі, або в коридорі, бо вночі починалось найстрашніше»,– розповідає мама Тетяна.
Родина згадує, що у підвалі було темно, а поруч всюди сильно стріляли. Але поїхати з міста раніше вона не наважувалася, бо Чернігів зараз захищає старший син родини – він служить в ЗСУ. Родина наважилася тікати, коли усі основні мости з міста були знищені. Залишалася лише одна дорога. Цілий день росіяни не припиняли обстріли. Як тільки родина проїхала міст та вийшла ненадовго з машини, почалася чергова ворожа атака. Перший снаряд потрапив в сусідню машину, в кількох метрах від родини.
«Автівка вибухнула, на щастя, людей всередині не було. Осколками уся родина отримала поранення. У маленького Діми сильно поранило ногу, в маму влучило осколками. Численні поранення отримав і батько, і старша сестра та її хлопець. Далі росіяни випустили ще понад 20 снарядів», – розповідають у лікарні.
Дитині перев’язали ногу джгутом і терміново привезли до найближчої місцевої лікарні. По дорозі маленький Діма казав, що зовсім не відчуває болі, хоча мама не могла й дивитися на його поранену ногу. Першу медичну допомогу родині надали у невеличкій місцевій лікарні. Далі — направили в Охматдит. Зараз сім’ям продовжує лікування у відділення ортопедії та травматології.
Автор Анастасія Іщенко
Більше новин