Блог Уфонду. Плата за благодійність
На сьогодні тема оподаткування благодійних внесків в Україні є доволі актуальною, суперечливою і болючою. Та й сама неоподаткована благодійність існує лише формально.
Це, авжеж, не означає, що благодійність як суспільне явище, буде занепадати, але може значно зменшити довіру соціуму до благодійної діяльності. Адже, не дивлячись на те, що Україна знаходиться на 90-му місці серед зазначених 139-ти в рейтингу Всесвітнього індексу благодійності (World Giving Index), враховуючи при цьому, що нещодавно була на 103-ій позиції, більшість українців тричі подумають чи брати їм участь у благодійній діяльності. Чому так? Найчастіша відповідь – недовіра, яка була створена державним апаратом, зокрема її системою оподаткування.
По-перше, потенційного благодійника може не влаштовувати те, що не вся сума його відрахувань потрапить до певного адресата, частина піде на покриття податку згідно з чинним законодавством та на збір у Пенсійний Фонд.
По-друге, благодійний збір розцінюється Податковим Кодексом і Міністерством фінансів як дохід, і тому українським благодійним організаціям та фондам доводиться значну частину коштів, зібраних на конкретне лікування, конкретній людині, віддавати у вигляді податкового відрахування у казну держави. Якщо у першому випадку це лише зменшить благодійну активність громадян, то у другому – може перешкодити рятуванню життя людини.
А як щодо інших країн світу?
Країни з розвиненою і стабільною економікою давно вже врегулювали питання з оподаткуванням благодійних коштів, більше того, їх населення давно вже знає і на власному досвіді переконалося, що займатися благодійністю – це престижно, вигідно і безпечно. Відтак, такі країни, як Велика Британія, Німеччина, Італія, США, Сінгапур, Нідерланди, Словаччина, Польща, Франція давно вже скорегували систему оподаткування благодійних коштів, зібраних благодійними фондами та організаціями, що пройшли офіційну перевірку та зареєструвалися. Чи можемо ми стверджувати, що ці країни з першого разу дійшли до розуміння того, як має працювати взагалі система благодійності? Напевно, що ні. Але те, що сама поява явища благодійності на законодавчому рівні там виникла набагато раніше, аніж в Україні – доказаний факт.
Україна в 1997 році з чистого листа та з великими амбіціями почала утверджувати процеси благодійної діяльності на офіційному, правовому рівні. Те, що це відбулося вже на 6-ий рік після прийняття Конституції, авжеж дуже схвально, але, чи варто було вигадувати велосипед? Можливо, треба було озирнутися довкола, придивитися та побачити, що велосипеди вже давно винайдено, інструкція до них надрукована, та й узагалі вони вже у масовому вжитку? Іноді корисно все ж таки міняти методи в своїй діяльності.
І, в цьому випадку, метод «спроб і помилок» змінити на метод «знайомства з іноземним досвідом» або, як казав класик Тарас Шевченко: «…Свого не цуратися, чужому навчатися».
Говорячи про іноземний досвід, маю на увазі, насамперед, історичне підґрунтя – Англійську справу 1891-го року, яка й стала основоположним документом для подальшого раціонального розвитку законотворчості у сфері благодійної діяльності. Саме основні засади з цього історичного судового процесу і лягли в основу сучасного правового регулювання благодійності у тій таки Великій Британії, Італії, Німеччині, Франції.
В тому далекому 1891-му році, в Лондонській Палаті лордів, відбувався гучний судовий процес за участю Джона Пемселя, Моравської церкви та лорда Макнагтена, в якому йшла мова про зняття податку на благодійні кошти, зібрані церквою, визначалося, що ж взагалі за законом слід вважати благодійністю, та підкреслювалося, що політика оподаткування ніяким чином не має стосуватися не лише церкви, а й благодійних організацій.
То чому ж ми знову стаємо на одні й ті ж граблі? Чому, коли від щирого серця хочемо допомогти людині, держава вимагає за цю адресну допомогу гроші? Можливо, це наш сучасний споживацький менталітет, який несправедливо ототожнює і ставить знак рівності між поняттями «допомога» і «гроші»...
Це можна побачити у діючому українському законодавстві, в якому виділено такі види благодійної допомоги: матеріальна, цільова і нецільова. Але чітко окресленого розмежування між ними у чинному Податковому кодексі, на жаль, немає, а от система оподаткування благодійної допомоги (що дивно і незрозуміло) визначена і прописана у статтях 164, 165, 170.7 Податкового кодексу України. І прописана зовсім не на користь благодійних фондів та організацій. Так, у разі, якщо благодійна допомога певного благодійного фонду направлена на фізичну особу, то її ж реципієнт зобов’язаний сплатити податок з доходів. Зазвичай, особа, що приймає благодійну допомогу, виконати це не може, тому визначений Кодексом податок з доходу фізичних осіб у розмірі 18% сплачує безпосередньо благодійний фонд. А якщо особа не зверталася за допомогою до благодійного фонду, а збирала самотужки, то від зібраної суми, скажімо у 180 тисяч гривень, має віддати державі близько 32 тисяч гривень (!) Ба, більше, навіть, якщо Ваша надзвичайно талановита дитина здобула перемогу на якомусь престижному світовому конкурсі, а, наприклад, скрипку для цього конкурсу дитині подарував якийсь гарний благодійник, то сім’я має сплати теж 18% від суми цінного подарунку державі.
Узагалі в Україні за законом усі надходження на рахунок фізичної особи підлягають оподаткуванню. Також передбачено нарахування пені-штрафу за невчасну сплату податку. Те, що благодійній сфері держава законно «дозволяє» не оподатковувати – це краплі не те, щоби в морі, а в цілому океані! У 2018 році мінімальний розмір неоподаткованої благодійної допомоги становить 2470 гривень. У випадках, коли людина потребує, наприклад на лікування чи реабілітацію, сотні тисяч гривень, ця сума, звісно виглядає навіть не смішно, а саркастично, та ще й з підтекстом знущання.
Можна сказати, що благодійна діяльність в Україні здійснюється не завдяки підтримці держави, а всупереч її несправедливим законам. Адже вірити у філософію філантропії і гуманності можуть лише справжні та сміливі благодійні фонди й організації, які попри безжальне подвійне оподаткування зібраних благодійних коштів, все ж таки продовжують свою діяльність і утверджують добро.
Слід також зазначити, об’єктивності заради, що маленький плюс у вітчизняному законодавстві для тих, хто хоче робити світ кращим, все ж є – це так звана податкова знижка. У статті 166 Податкового кодексу України є п. 166.3.2, де зазначено, що платник податків, який перерахував кошти благодійним неприбутковим організаціям, має право на повернення суми коштів, що не перевищує 4% від суми його загального оподаткованого доходу поточного звітного року. Але, знову ж таки, чомусь це не пропагується в освітніх цілях громадян, і про це знають одиниці, і якщо знають, то теж вже відчули на собі вплив бюрократичної системи.
Подібна мотивація і заохочення до благодійної діяльності діє, наприклад, і в США.
Як зазначає у своєму блозі Андрій Довбенко – партнер юридичної фірми «Evris» – у країні великих можливостей розповсюджена і популярна практика повернення податків за благодійні внески в зареєстровані фонди. Це доволі робочий алгоритм дій мешканців США: заповнюєш щорічну податкову декларацію, вказуєш кому і скільки віддав, а потім отримуєш податкову знижку. Вона, звісно, не може перевищувати визначений відсоток зі сплаченого податку, тому знижку за особливо великі рахунки можна без проблем розподілити на декілька років. Щоправда, послуги, надані на волонтерських засадах, не дають право на таку знижку.
Чи може в Україні найближчим часом змінитися ситуація з оподаткування благодійності? З великим оптимізмом хочеться сказати: «Так, може!» Адже для цього є підстави – Законопроект, в якому передбачено збільшення неоподатковуваної суми нецільової благодійної допомоги; повністю знімається оподаткування з благодійної допомоги, що призначена для закордонного лікування; звільняються від оподаткування благодійної допомоги нерезиденти України.
Хочеться вірити, що цей Законопроект буде скоро зареєстрований і у Верховній Раді, якомога швидше розглянутий у читаннях та згодом набуде чинності.
Автор Катерина Стебельська
Це, авжеж, не означає, що благодійність як суспільне явище, буде занепадати, але може значно зменшити довіру соціуму до благодійної діяльності. Адже, не дивлячись на те, що Україна знаходиться на 90-му місці серед зазначених 139-ти в рейтингу Всесвітнього індексу благодійності (World Giving Index), враховуючи при цьому, що нещодавно була на 103-ій позиції, більшість українців тричі подумають чи брати їм участь у благодійній діяльності. Чому так? Найчастіша відповідь – недовіра, яка була створена державним апаратом, зокрема її системою оподаткування.
По-перше, потенційного благодійника може не влаштовувати те, що не вся сума його відрахувань потрапить до певного адресата, частина піде на покриття податку згідно з чинним законодавством та на збір у Пенсійний Фонд.
По-друге, благодійний збір розцінюється Податковим Кодексом і Міністерством фінансів як дохід, і тому українським благодійним організаціям та фондам доводиться значну частину коштів, зібраних на конкретне лікування, конкретній людині, віддавати у вигляді податкового відрахування у казну держави. Якщо у першому випадку це лише зменшить благодійну активність громадян, то у другому – може перешкодити рятуванню життя людини.
А як щодо інших країн світу?
Країни з розвиненою і стабільною економікою давно вже врегулювали питання з оподаткуванням благодійних коштів, більше того, їх населення давно вже знає і на власному досвіді переконалося, що займатися благодійністю – це престижно, вигідно і безпечно. Відтак, такі країни, як Велика Британія, Німеччина, Італія, США, Сінгапур, Нідерланди, Словаччина, Польща, Франція давно вже скорегували систему оподаткування благодійних коштів, зібраних благодійними фондами та організаціями, що пройшли офіційну перевірку та зареєструвалися. Чи можемо ми стверджувати, що ці країни з першого разу дійшли до розуміння того, як має працювати взагалі система благодійності? Напевно, що ні. Але те, що сама поява явища благодійності на законодавчому рівні там виникла набагато раніше, аніж в Україні – доказаний факт.
Україна в 1997 році з чистого листа та з великими амбіціями почала утверджувати процеси благодійної діяльності на офіційному, правовому рівні. Те, що це відбулося вже на 6-ий рік після прийняття Конституції, авжеж дуже схвально, але, чи варто було вигадувати велосипед? Можливо, треба було озирнутися довкола, придивитися та побачити, що велосипеди вже давно винайдено, інструкція до них надрукована, та й узагалі вони вже у масовому вжитку? Іноді корисно все ж таки міняти методи в своїй діяльності.
І, в цьому випадку, метод «спроб і помилок» змінити на метод «знайомства з іноземним досвідом» або, як казав класик Тарас Шевченко: «…Свого не цуратися, чужому навчатися». Говорячи про іноземний досвід, маю на увазі, насамперед, історичне підґрунтя – Англійську справу 1891-го року, яка й стала основоположним документом для подальшого раціонального розвитку законотворчості у сфері благодійної діяльності. Саме основні засади з цього історичного судового процесу і лягли в основу сучасного правового регулювання благодійності у тій таки Великій Британії, Італії, Німеччині, Франції.
В тому далекому 1891-му році, в Лондонській Палаті лордів, відбувався гучний судовий процес за участю Джона Пемселя, Моравської церкви та лорда Макнагтена, в якому йшла мова про зняття податку на благодійні кошти, зібрані церквою, визначалося, що ж взагалі за законом слід вважати благодійністю, та підкреслювалося, що політика оподаткування ніяким чином не має стосуватися не лише церкви, а й благодійних організацій.
То чому ж ми знову стаємо на одні й ті ж граблі? Чому, коли від щирого серця хочемо допомогти людині, держава вимагає за цю адресну допомогу гроші? Можливо, це наш сучасний споживацький менталітет, який несправедливо ототожнює і ставить знак рівності між поняттями «допомога» і «гроші»...
Це можна побачити у діючому українському законодавстві, в якому виділено такі види благодійної допомоги: матеріальна, цільова і нецільова. Але чітко окресленого розмежування між ними у чинному Податковому кодексі, на жаль, немає, а от система оподаткування благодійної допомоги (що дивно і незрозуміло) визначена і прописана у статтях 164, 165, 170.7 Податкового кодексу України. І прописана зовсім не на користь благодійних фондів та організацій. Так, у разі, якщо благодійна допомога певного благодійного фонду направлена на фізичну особу, то її ж реципієнт зобов’язаний сплатити податок з доходів. Зазвичай, особа, що приймає благодійну допомогу, виконати це не може, тому визначений Кодексом податок з доходу фізичних осіб у розмірі 18% сплачує безпосередньо благодійний фонд. А якщо особа не зверталася за допомогою до благодійного фонду, а збирала самотужки, то від зібраної суми, скажімо у 180 тисяч гривень, має віддати державі близько 32 тисяч гривень (!) Ба, більше, навіть, якщо Ваша надзвичайно талановита дитина здобула перемогу на якомусь престижному світовому конкурсі, а, наприклад, скрипку для цього конкурсу дитині подарував якийсь гарний благодійник, то сім’я має сплати теж 18% від суми цінного подарунку державі.
Узагалі в Україні за законом усі надходження на рахунок фізичної особи підлягають оподаткуванню. Також передбачено нарахування пені-штрафу за невчасну сплату податку. Те, що благодійній сфері держава законно «дозволяє» не оподатковувати – це краплі не те, щоби в морі, а в цілому океані! У 2018 році мінімальний розмір неоподаткованої благодійної допомоги становить 2470 гривень. У випадках, коли людина потребує, наприклад на лікування чи реабілітацію, сотні тисяч гривень, ця сума, звісно виглядає навіть не смішно, а саркастично, та ще й з підтекстом знущання. Можна сказати, що благодійна діяльність в Україні здійснюється не завдяки підтримці держави, а всупереч її несправедливим законам. Адже вірити у філософію філантропії і гуманності можуть лише справжні та сміливі благодійні фонди й організації, які попри безжальне подвійне оподаткування зібраних благодійних коштів, все ж таки продовжують свою діяльність і утверджують добро.
Слід також зазначити, об’єктивності заради, що маленький плюс у вітчизняному законодавстві для тих, хто хоче робити світ кращим, все ж є – це так звана податкова знижка. У статті 166 Податкового кодексу України є п. 166.3.2, де зазначено, що платник податків, який перерахував кошти благодійним неприбутковим організаціям, має право на повернення суми коштів, що не перевищує 4% від суми його загального оподаткованого доходу поточного звітного року. Але, знову ж таки, чомусь це не пропагується в освітніх цілях громадян, і про це знають одиниці, і якщо знають, то теж вже відчули на собі вплив бюрократичної системи. Подібна мотивація і заохочення до благодійної діяльності діє, наприклад, і в США.
Як зазначає у своєму блозі Андрій Довбенко – партнер юридичної фірми «Evris» – у країні великих можливостей розповсюджена і популярна практика повернення податків за благодійні внески в зареєстровані фонди. Це доволі робочий алгоритм дій мешканців США: заповнюєш щорічну податкову декларацію, вказуєш кому і скільки віддав, а потім отримуєш податкову знижку. Вона, звісно, не може перевищувати визначений відсоток зі сплаченого податку, тому знижку за особливо великі рахунки можна без проблем розподілити на декілька років. Щоправда, послуги, надані на волонтерських засадах, не дають право на таку знижку.
Чи може в Україні найближчим часом змінитися ситуація з оподаткування благодійності? З великим оптимізмом хочеться сказати: «Так, може!» Адже для цього є підстави – Законопроект, в якому передбачено збільшення неоподатковуваної суми нецільової благодійної допомоги; повністю знімається оподаткування з благодійної допомоги, що призначена для закордонного лікування; звільняються від оподаткування благодійної допомоги нерезиденти України.
Хочеться вірити, що цей Законопроект буде скоро зареєстрований і у Верховній Раді, якомога швидше розглянутий у читаннях та згодом набуде чинності.
Автор Катерина Стебельська