Закон про інклюзивну освіту: очікування та реалії.
В Україні нарешті створено доступ до освітніх послуг дітям з особливими потребами. Принаймні, так кажуть у Міністерстві освіти та Уряді. Усі необхідні закони й постанови прийнято, алгоритм розроблено, гроші виділено. Проте чи все так просто й легко насправді? Спробуємо розібратися. Правове поле інклюзії. 1. Закон України «Про освіту». Зокрема, статті 19 («Освіта осіб з особливими потребами»), та 20 («Інклюзивне навчання»). У статті 20 йде мова про те, що ««при зверненні особи з особливими освітніми потребами або її батьків такі групи та класи створюються в !!!обов’язковому порядку. 2. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про освіту», щодо особливостей доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг» (№ 6437). 3. Постанова Кабміну про внесення змін щодо організації інклюзивного навчання. 4. Розпорядження Кабміну від 9 серпня 2017 року «Про Національну стратегію реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки та план заходів з реалізації її І етапу» 5. Постанова Кабміну від 12 липня 2017 «Про затвердження Положення про інклюзивно-ресурсний центр». Перелік, звичайно ж, не повний, проте основні закони та нормативні акти ми охопили. Як усе має бути згідно з законом?
Підставою для організації класу з інклюзивним навчанням є заява батьків або законних представників дитини з особливими освітніми потребами, яка підкріплена висновком психолого-медико-педагогічної консультації (ПМПК). Заяву щодо інклюзивного навчання слід подавати за рік до бажаного року навчання, щоб школа встигла підготуватися для цього необхідні умови. Для кожної дитині з особливими потребами у школі має розроблятися індивідуальний план розвитку, а розклад уроків складатися з урахуванням індивідуальних особливостей їх навчально-пізнавальної діяльності, динаміки розумової працездатності тощо. Серед дітей, які мають право навчатися в інклюзивному класі, є діти з дислексією. Наявність хоча б одної такої дитини є підставою для створення інклюзивного класу. Для забезпечення освітніх та соціальних потреб дитини дозволено залучати соціальних працівників, батьків чи осіб, уповноважених ними. Раніше для цієї мети у школі був присутній лише асистент вчителя, зазначили в МОН.
Для забезпечення ефективності навчально-виховного процесу у класі з інклюзивним навчанням кількість учнів з особливими освітніми потребами становить: одна - три дитини із числа дітей з порушеннями опорно-рухового апарату, затримкою психічного розвитку, зниженим зором чи слухом, легкими інтелектуальними порушеннями тощо. Обмеження щодо заповнювності класів знято.
Якщо дитині потрібне додаткове обладнання (пандус, ліфт і т.п.), школа зобов’язана це забезпечити, скориставшись коштами освітньої субвенції.
Хто фінансує?
Про це йде мова у Постанові «Про затвердження субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання державної підтримки особам з особливими освітніми потребами від 14 лютого 2017 року» 1. Субвенція спрямовується на надання державної підтримки особам з особливими освітніми потребами, які навчаються у спеціальних та інклюзивних класах загальноосвітніх навчальних закладів (крім шкіл-інтернатів та навчально-реабілітаційних центрів). 2. Субвенція виділяється на навчання дітей сліпих та із зниженим зором, глухих та із зниженим слухом, з тяжкими порушеннями мовлення, із затримкою психічного розвитку, з порушеннями опорно-рухового апарату, з порушенням розумового розвитку, із складними порушеннями розвитку (у тому числі з розладами аутичного спектру). Які видатки оплачуються коштом держсубвенції? 1. Надання додаткових корекційно-розвиткових занять (послуг), що визначені індивідуальною програмою розвитку дитини, яка розробляється групою фахівців у складі заступника директора з навчально-виховної роботи, вчителів, асистента вчителя, практичного психолога, корекційного педагога та інших з обов’язковим залученням батьків або осіб, які їх замінюють, та затверджується директором загальноосвітнього навчального закладу; 2. Придбання спеціальних засобів корекції психофізичного розвитку, обладнання, дидактичного матеріалу та особливих наочних засобів, які дають змогу виконувати дитиною індивідуальну програму її розвитку. На придбання зазначених засобів використовуються кошти в обсязі не більш як 20 відсотків загального обсягу видатків на кожну дитину певного загальноосвітнього навчального закладу, яка потребує державної підтримки. Якщо виникли проблеми з фінансуванням. Якщо виникають запитання щодо фінансування, варто звертатися до фахівців, у компетенції яких вирішувати ці питання і надавати офіційні роз’яснення. А саме: фінансові управління, департамент економіки і фінансування МОН Украіни. Це пришвидшить процес надання адресної допомоги дітям з особливими освітніми потребами.
Реалії. Як завжди, де-юре та де-факто – далеко не одне і те ж. Батьки, які звертаються із заявами до навчальних закладів, часто зустрічаються з відмовами та відмовками. За дими МОН, лише 9% шкіл України долучилися до реалізації Закону. Аргументи різні: школа не готова приймати особливих дітей; немає необхідного обладнання; «страх» вчителів перед особливими дітьми і т.п. Варто зазначити, що остання відмовка – незаконна. Єдиною причиною, за якою вчитель може відмовитися від інклюзивного класу – недостатня кваліфікація.
Значна частина директорів шкіл заявляють, що Закон випередив події. Що для його реалізації поки не створено достатнього кадрового ресурсу та умов. Якщо вам відмовили. Звертайтеся до департаменту чи районного управління освіти. Також можна звернутися просто в МОН, до Відділу освіти дітей з особливими потребами. Начальник відділу – Симоненко Тетяна Василівна (044)481-47-65, каб. 126. Адреса: Київ, пр. Перемоги, 10. Поради від експерта. Оксана Трушик, засновник спеціалізованого центру для дітей з особливостями розвитку «Ладо», попереджує батьків, щоб вони були готові до відмов. До того ж, на будь-якому етапі. Проте не варто опускати руки та впевнено, хоч деколи і повільно, йти до своєї мети. На жаль, батькам часто доводиться мати справу з тиском та небажанням чиновників йти назустріч. Але ви маєте знати свої права, реагувати спокійно, не дозволяти вивести себе з рівноваги та не сумніватися, що рано чи пізно крига скресне. 1. Якщо ви вже потрапили в ситуацію, коли вам кажуть «ні, це неможливо», попросіть вказати нормативні акти, якими керується той, хто вам відмовляє. Спокійно, не зриваючись на крик і емоції, скажіть: «Будь ласка, назвіть мені документ, номер, дату прийняття, яким ви керуєтеся, і в якому я могла б прочитати про це». 2. Дістаньте ручку або відкрийте файл у телефоні, щоб записати. 3. Якщо на вас продовжують тиснути, кричати, грізно/жалібно/слізно говорити, чекайте. Через якийсь час повторіть своє питання, тримаючи напоготові ручку. 4. Якщо ви отримали виразну відповідь, запишіть її і скажіть, що ви зараз підете вивчати цей документ і повернетеся, коли вивчите. 5. Якщо відповіді не отримали, продовжуйте ставити питання. «Яку і куди мені потрібно написати заяву/прохання/претензію/скаргу? Ви мені не можете допомогти, а хто може? Ви не пам‘ятаєте номер постанови, на підставі якої ви мені відмовляєте, проконсультуйтеся з колегами, я зачекаю». 6. Залиште свій телефон (краще кожному учасникові процесу, носіть із собою папірці для заміток) зі словами «Я розумію, що зараз складається ситуація нерозуміння, можливо, нам усім варто заспокоїться. Ось мій номер, як тільки ви з‘ясуєте, що допоможе мені і моїй дитині реалізувати свої права, наберіть мене. Автор Уляна Лисак