Что такое благотворительность?
Если ты за добро благодарности ждёшь - ты не даришь добро, ты его продаёшь. © Омар Хайям.
Мы продолжаем рубрику - Что такое благотворительность? В этой рубрике мы говорим о благотворительности в целом, узнаем у известных и любимых артистов, писателей, ученых, общественных деятелей и многих других, что это за процесс и зачем он каждому из нас?
В этот раз, гостями нашей рубрики, стали: волонтер – Таша Шапиро, телеведущая и художница – Светлана Леонтьева, а также священник, публицист и миссионер – Евгений Заплетнюк.
Таша Шапиро, волонтер:
Таша, что для Вас значит благотворительность? Почему следует заниматься благотворительностью?
Благотворительность для меня неотъемлемая составляющая моей жизни. Благотворительность от сочетания двух слов «благо/творить», и это добровольный выбор человеком вида, времени, места и содержания оказанной помощи!
За частую, мы слышим - «благотворительные пожертвования»... В нашей стране особенно ярко выражен этот культ «жертвенности», а не культура. Люди «жертвуют» своими интересами, жизнью, финансами, комфортом, репутацией, целями ради других, а потом сокрушаются с раздражением, что не так их жертва оценена, как бы им хотелось, и ставят упреки. Как по мне, это два разных понятия по содержанию... Жертвенность - отрывать от себя с каким-то надрывом, снятие с себя ответственности, выполнение из чувства долга, закона, вероисповедания, но без отклика в душе: поставлю «+» в карму, мне зачтется, я стану для окружающих хорошим и т.д.
Благотворительность же исходит из сострадания, милосердия и любви к людям! Желание совершать хорошее и важное, и получать от этого энергетический импульс счастья передавать импульс другим! Ведь во все времена были и есть люди и социальные проблемы, которые нуждаются в вмешательстве и помощи людей, которые способны решить эти проблемы. Стихийные бедствия, войны, бедность, экологические катастрофы - это все то, что сопровождает человечество на протяжении все его существования.
Вы за или против публичной благотворительности, или все же это должно быть частным делом каждого?
В СССР не существовало понятия благотворительность. Само отсутствие корыстных мотивов, присущие благотворительности, напрочь выходило за рамки понимания советских властей, поэтому всячески подавлялось.
Союз развалился, а в обществе все так же продолжают считать благотворительность нечто таким, о чем надо молчать. В развитых странах это норма и традиции. Люди гордятся своими благотворительными поступками и не скрывают, таким образом, призывая остальных присоединиться. Поэтому я за публичность. Подлинная помощь всегда различима с пиаром! Но если человек не хочет афишировать, то это его частное дело. Благотворительность, как я писала выше, добровольный выбор человека и он сам выбирает как ему удобней. Есть то, что надо сделать тихо, а есть то, о чем надо говорить, ибо от молчания будет не оказана вовремя необходимая помощь.
Делится, это обязанность богатых людей или их добровольный выбор?
Благотворительность – это не обязанность, а добровольный выбор, не зависимо от уровня достатка! Никто никому не должен! Ведь форма выражения благотворительности не всегда заключается в финансах:
это может быть передача знаний и навыков, так сказать «не только вручить рыбу, но и удочку, научив ловить рыбу»; передача продуктов питания, одежды, техники, имущества и т.д., которое парой менее необходимо или совсем не нужно вам, но так необходимы другим; бесплатное оказание и выполнение профессиональных услуг и работ; психологическая поддержка; бытовая помощь и т.д.
Зачастую такая помощь бывает важней материальной, и каждый человек может проявить себя в хорошем деле, не имея финансового богатства, но имея духовное и профессиональное богатство. Ведь у всех критерий богатства разный!
Євген Заплетнюк, священник, публіцист, місіонер:
Що таке благодійність загалом і для Вас особисто які вона має прояви?
Благодійник – це людина, яка робить добро. І, насправді, не так уже й важливо, яким саме способом це робити: грошима, часом, увагою чи добрим словом. Важливо інше. Кожна без винятку людина повинна пам’ятати, що благодійність – це ознака норми. Ми часто забуваємо про те, що людина, як всякий високотехнологічний і складний пристрій може бути «справним», а може бути «поламаним». Коли вона не живе так, як її було сконструйовано та заплановано Творцем – вона не є повноцінною, здоровою, нормальною. Серед ознак людської норми – наше внутрішнє бажання чинити добро своїм ближнім, співчуття, здатність на самопожертву та праця, не очікуючи за неї нагороди, лише в ім’я добра, заради Бога. Тож, немає нічого дивного в тому, що поруч із постом і молитвою, Церква вчить чинити милостиню, як обов’язкову умову спасіння. Ми знаємо, що спасти душу не роблячи добрих справ неможливо. Ти можеш наговорити десятки томів чудових слів про свої чудові риси, але якщо ти не дав нікому й ніколи нещасних п’ять гривень, то всі твої слова = нулю.
Це прерогатива лише відомих і багатих і їх соціальна відповідальність?
Ви напевне самі не раз бачили конкурси краси, де моделі під час інтерв’ю обіцяють у разі своєї перемоги зайнятися благодійністю? Насправді, вони лукавлять. Для того, щоб робити добро ближнім не потрібно бути багатим. Для цього достатньо бути добрим. І про це треба частіше нам з вами пригадувати, кожного разу плануючи свій родинний бюджет чи навіть перебираючи в шафі старі речі. Хіба скнара зможе віддати навіть щось старе, щось таке, чим він сам давно не користується? Ні, не зможе. Жадібному шкода навіть того, що йому не потрібно. І це в той час, коли щира душа зніме з себе останню сорочку, якщо це буде потрібно ближнім. Вміння співчувати та спів страждати ознака лише здорової, «нормальної», духовної особистості. Чимало з нас і наших сучасників на таке взагалі не здатні. Вони в принципі не розуміють, про що ми зараз говоримо.
Це треба робити "тихо" чи ця справа вимагає розголосу?
З точки зору людини невіруючої про свої добрі справи потрібно розповідати всім на світі, щоб отримати від людей хоч якусь нагороду. Власне, для багатьох людей їхнє добро ближнім саме цим і мотивоване. Вони хочуть отримати зі своїх добрих справ певні «прибутки». Звісно, не обов’язково матеріальні. Для віруючих навпаки - добрі справи це наша з Богом таємниця. Лише Він повинен знати про те, що ми робили. Ми віримо, що Бог дасть нам нагороду, якщо ми її заслужимо. І ще знаємо, що двічі за одну працю ніхто не отримує плати – або від людей, або від Бога. Тому, християни приховують свої добрі справи, знаючи, що роблять їх не тому, щоб їх хвалили люди, а тому, що така є воля Божа.
Світлана Леонтьєва, телевидуча, художниця:
Чому підтримую благодійнійсть? Для мене це – частина життя, моє ставлення до світу. Добро, якщо хочете, яке я віддаю в обмін на добро, що приходить до мене. Моя бабуся Таня, яка прожила дуже складне життя: поховала двох маленьких синочків під час голодомору (Андрій - 1 рік, Миколка - 4 рочки) і свекра, отримала похоронку на старшого Івана (19 років) у 1941, пережила три війни (громадянську, фінську - дідусь воював, та вітчизняну) та окупацію, дочекалася з фронту дідуся і старшу донечку, загнану в Німеччину. Моя бабуся не втратила почуття гумору і доброту. Вона завжди казала: «Краще давати, ніж просити». І мене цьому навчила! Я віру, що завжди добро на добро обернеться. Бо на зло, автоматично більшість відповість злом, а на доброзичливість і усмішку – ще подумають…Може, чиясь глухота і черствість – затремтить і розтане?
Це прерогатива лише відомих і багатих і їх соціальна відповідальність?
Люди – різні. Вони різними народжуються – хто рудий, а хто синьоокий; вони по різному виховуються і по різному живуть. У когось душа широка, а у когось – скупа: і на гроші, і на добро.
Часто заможні ніби «платять відкупного» – дають гроші на благодійність, аби в себе не поменшало. Але сутність людини видно завжди: більшість з тих, хто хоче широкого розголосу своєї благодійності «за п’ятак» - люди нещирі, недобрі, убогі душею. Та Господь дав їм життя й гроші. Якщо їхнім коштом буде врятоване чиєсь життя – нехай хизуються. А може той врятований – геніальний вчений чи музикант? І він своєю працею зробить світ милосерднішим, і в ньому стане менше убогих душею!?
Це треба робити "тихо" чи ця справа вимагає розголосу?
Якщо люди публічні віддають свій час, сили, талант – на благодійність – це не має сенсу приховувати. Таємно можна зробити великий грошовий внесок, а талант і сили – вони, як правило, мають публічну складову.
Питання для благодійників: скільки справ і яких - ти зробив? Кого допоміг врятувати? Що побудував чи відновив? Що вкладав – кошти чи сили? Скільки часу у твоєму щоденному житті займає безоплатна робота-допомога?
Автор Евгения Мотрич
Читайте также: Папа Римский Франциск, Борислав Береза и Соломия Витвицкая - Что такое благотворительность?
Мы продолжаем рубрику - Что такое благотворительность? В этой рубрике мы говорим о благотворительности в целом, узнаем у известных и любимых артистов, писателей, ученых, общественных деятелей и многих других, что это за процесс и зачем он каждому из нас?
В этот раз, гостями нашей рубрики, стали: волонтер – Таша Шапиро, телеведущая и художница – Светлана Леонтьева, а также священник, публицист и миссионер – Евгений Заплетнюк.
Таша Шапиро, волонтер: Таша, что для Вас значит благотворительность? Почему следует заниматься благотворительностью?
Благотворительность для меня неотъемлемая составляющая моей жизни. Благотворительность от сочетания двух слов «благо/творить», и это добровольный выбор человеком вида, времени, места и содержания оказанной помощи!
За частую, мы слышим - «благотворительные пожертвования»... В нашей стране особенно ярко выражен этот культ «жертвенности», а не культура. Люди «жертвуют» своими интересами, жизнью, финансами, комфортом, репутацией, целями ради других, а потом сокрушаются с раздражением, что не так их жертва оценена, как бы им хотелось, и ставят упреки. Как по мне, это два разных понятия по содержанию... Жертвенность - отрывать от себя с каким-то надрывом, снятие с себя ответственности, выполнение из чувства долга, закона, вероисповедания, но без отклика в душе: поставлю «+» в карму, мне зачтется, я стану для окружающих хорошим и т.д.
Благотворительность же исходит из сострадания, милосердия и любви к людям! Желание совершать хорошее и важное, и получать от этого энергетический импульс счастья передавать импульс другим! Ведь во все времена были и есть люди и социальные проблемы, которые нуждаются в вмешательстве и помощи людей, которые способны решить эти проблемы. Стихийные бедствия, войны, бедность, экологические катастрофы - это все то, что сопровождает человечество на протяжении все его существования.
Вы за или против публичной благотворительности, или все же это должно быть частным делом каждого?
В СССР не существовало понятия благотворительность. Само отсутствие корыстных мотивов, присущие благотворительности, напрочь выходило за рамки понимания советских властей, поэтому всячески подавлялось.
Союз развалился, а в обществе все так же продолжают считать благотворительность нечто таким, о чем надо молчать. В развитых странах это норма и традиции. Люди гордятся своими благотворительными поступками и не скрывают, таким образом, призывая остальных присоединиться. Поэтому я за публичность. Подлинная помощь всегда различима с пиаром! Но если человек не хочет афишировать, то это его частное дело. Благотворительность, как я писала выше, добровольный выбор человека и он сам выбирает как ему удобней. Есть то, что надо сделать тихо, а есть то, о чем надо говорить, ибо от молчания будет не оказана вовремя необходимая помощь.
Делится, это обязанность богатых людей или их добровольный выбор?
Благотворительность – это не обязанность, а добровольный выбор, не зависимо от уровня достатка! Никто никому не должен! Ведь форма выражения благотворительности не всегда заключается в финансах:
это может быть передача знаний и навыков, так сказать «не только вручить рыбу, но и удочку, научив ловить рыбу»; передача продуктов питания, одежды, техники, имущества и т.д., которое парой менее необходимо или совсем не нужно вам, но так необходимы другим; бесплатное оказание и выполнение профессиональных услуг и работ; психологическая поддержка; бытовая помощь и т.д.
Зачастую такая помощь бывает важней материальной, и каждый человек может проявить себя в хорошем деле, не имея финансового богатства, но имея духовное и профессиональное богатство. Ведь у всех критерий богатства разный!
Євген Заплетнюк, священник, публіцист, місіонер: Що таке благодійність загалом і для Вас особисто які вона має прояви?
Благодійник – це людина, яка робить добро. І, насправді, не так уже й важливо, яким саме способом це робити: грошима, часом, увагою чи добрим словом. Важливо інше. Кожна без винятку людина повинна пам’ятати, що благодійність – це ознака норми. Ми часто забуваємо про те, що людина, як всякий високотехнологічний і складний пристрій може бути «справним», а може бути «поламаним». Коли вона не живе так, як її було сконструйовано та заплановано Творцем – вона не є повноцінною, здоровою, нормальною. Серед ознак людської норми – наше внутрішнє бажання чинити добро своїм ближнім, співчуття, здатність на самопожертву та праця, не очікуючи за неї нагороди, лише в ім’я добра, заради Бога. Тож, немає нічого дивного в тому, що поруч із постом і молитвою, Церква вчить чинити милостиню, як обов’язкову умову спасіння. Ми знаємо, що спасти душу не роблячи добрих справ неможливо. Ти можеш наговорити десятки томів чудових слів про свої чудові риси, але якщо ти не дав нікому й ніколи нещасних п’ять гривень, то всі твої слова = нулю.
Це прерогатива лише відомих і багатих і їх соціальна відповідальність?
Ви напевне самі не раз бачили конкурси краси, де моделі під час інтерв’ю обіцяють у разі своєї перемоги зайнятися благодійністю? Насправді, вони лукавлять. Для того, щоб робити добро ближнім не потрібно бути багатим. Для цього достатньо бути добрим. І про це треба частіше нам з вами пригадувати, кожного разу плануючи свій родинний бюджет чи навіть перебираючи в шафі старі речі. Хіба скнара зможе віддати навіть щось старе, щось таке, чим він сам давно не користується? Ні, не зможе. Жадібному шкода навіть того, що йому не потрібно. І це в той час, коли щира душа зніме з себе останню сорочку, якщо це буде потрібно ближнім. Вміння співчувати та спів страждати ознака лише здорової, «нормальної», духовної особистості. Чимало з нас і наших сучасників на таке взагалі не здатні. Вони в принципі не розуміють, про що ми зараз говоримо.
Це треба робити "тихо" чи ця справа вимагає розголосу?
З точки зору людини невіруючої про свої добрі справи потрібно розповідати всім на світі, щоб отримати від людей хоч якусь нагороду. Власне, для багатьох людей їхнє добро ближнім саме цим і мотивоване. Вони хочуть отримати зі своїх добрих справ певні «прибутки». Звісно, не обов’язково матеріальні. Для віруючих навпаки - добрі справи це наша з Богом таємниця. Лише Він повинен знати про те, що ми робили. Ми віримо, що Бог дасть нам нагороду, якщо ми її заслужимо. І ще знаємо, що двічі за одну працю ніхто не отримує плати – або від людей, або від Бога. Тому, християни приховують свої добрі справи, знаючи, що роблять їх не тому, щоб їх хвалили люди, а тому, що така є воля Божа.
Світлана Леонтьєва, телевидуча, художниця: Чому підтримую благодійнійсть? Для мене це – частина життя, моє ставлення до світу. Добро, якщо хочете, яке я віддаю в обмін на добро, що приходить до мене. Моя бабуся Таня, яка прожила дуже складне життя: поховала двох маленьких синочків під час голодомору (Андрій - 1 рік, Миколка - 4 рочки) і свекра, отримала похоронку на старшого Івана (19 років) у 1941, пережила три війни (громадянську, фінську - дідусь воював, та вітчизняну) та окупацію, дочекалася з фронту дідуся і старшу донечку, загнану в Німеччину. Моя бабуся не втратила почуття гумору і доброту. Вона завжди казала: «Краще давати, ніж просити». І мене цьому навчила! Я віру, що завжди добро на добро обернеться. Бо на зло, автоматично більшість відповість злом, а на доброзичливість і усмішку – ще подумають…Може, чиясь глухота і черствість – затремтить і розтане?
Це прерогатива лише відомих і багатих і їх соціальна відповідальність?
Люди – різні. Вони різними народжуються – хто рудий, а хто синьоокий; вони по різному виховуються і по різному живуть. У когось душа широка, а у когось – скупа: і на гроші, і на добро.
Часто заможні ніби «платять відкупного» – дають гроші на благодійність, аби в себе не поменшало. Але сутність людини видно завжди: більшість з тих, хто хоче широкого розголосу своєї благодійності «за п’ятак» - люди нещирі, недобрі, убогі душею. Та Господь дав їм життя й гроші. Якщо їхнім коштом буде врятоване чиєсь життя – нехай хизуються. А може той врятований – геніальний вчений чи музикант? І він своєю працею зробить світ милосерднішим, і в ньому стане менше убогих душею!?
Це треба робити "тихо" чи ця справа вимагає розголосу?
Якщо люди публічні віддають свій час, сили, талант – на благодійність – це не має сенсу приховувати. Таємно можна зробити великий грошовий внесок, а талант і сили – вони, як правило, мають публічну складову.
Питання для благодійників: скільки справ і яких - ти зробив? Кого допоміг врятувати? Що побудував чи відновив? Що вкладав – кошти чи сили? Скільки часу у твоєму щоденному житті займає безоплатна робота-допомога?
Автор Евгения Мотрич
Читайте также: Папа Римский Франциск, Борислав Береза и Соломия Витвицкая - Что такое благотворительность?